Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Грані й горизонти святості
16:00 Понеділок 0 89
18-01-2021, 16:00

Грані й горизонти святості

«Духовна планка» святих часто здається недосяжною чи неактуальною в реаліях сьогодення. Тож чи варто докладати зусиль на цій дорозі? Отець Віталій Сапєга ОР розглядає різноманітні аспекти святості в сучасному світі з перспективи віднайдення правдивої ідентичності та остаточного призначення людини.
Під час проповідей, катехез чи духовних вправ досить часто чуємо про святість, зокрема про те, що кожен християнин повинен неухильно цього прагнути, що святість є головним його покликанням. І це правда. Спадають на думку слова Ісуса Христа в Євангелії: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5, 48). Проте стикаючись із реальністю, ми починаємо розуміти, що не все так просто, а насправді зовсім непросто. Наші уявлення руйнуються, прагнення десь губляться, схеми перестають працювати, ми часто залишаємось розгублені. Хтось розчаровується, комусь не вистачає витривалості, комусь бракує серйозного ставлення, хтось впадає у лицемірство. Нерідко віра та релігійність християн зводяться виключно до храмових ритуалів. Тож заклик до святості є доречним і потрібним, але нам не завжди зрозуміло, як цього досягти.

Життя святих часто надміру прикрашають. Зображення, чи краще сказати «образки», стають дедалі естетичнішими – такий собі «католицький фотошоп», аби все негативне й неприємне для очей прибрати і зробити комфортним для сприйняття. Пригадується осуд, який викликала стрічка Мела Гібсона «Страсті Христові» саме через відверто брутальні, неестетичні сцени. Тут варто зізнатись, що я не маю наміру спеціально висловлюватися з цього приводу. Бо ми торкаємось Божої таємниці. Вважаю, що краще вивчати праці святих, читати їхні щоденники, духовні одкровення й науки, щоби зрозуміти їхні переживання, духовну боротьбу, сум’яття й довіру до Бога, незважаючи ні на що. Тобто звертатись саме до тих людей, які не захотіли бути як всі та вирішили йти за Христом аж до кінця, чого б це їм не коштувало. І, звичайно ж, не програли, бо з Христом неможливо програти, адже останню крапку в історії світу ставить Господь Бог, який уже довів це нам Своїм воскресінням.

Тож чим є святість? Над головою святих часто зображують німб. Це, звичайно ж, художній засіб, що символізує присутність Духа Святого. Тобто святий в буквальному сенсі є просвітленим, його розум перебуває у Святому Дусі. Православний святий Серафим Саровський вважав, що духовний розвиток означає «стяжання Духа Святого» або ж, сучасною мовою, зростання у Святому Дусі. Богородиця також зростала у Святому Дусі, тому й була благодаті повна, адже спілкуючись із Богом та досконало виконуючи Його волю, чимраз більше наповнювалася Ним самим.

Варто зауважити, що рівень святості буває різним, якщо можна так висловитися нашою людською мовою, «більшим» чи «меншим». І від цього залежить, наскільки «ближче» чи «далі» спасенна людина перебуватиме до престолу Святої Трійці. Цей «рівень» або «величина» святості залежить від нашої віри, надії, любові, від наших заслуг. «Найближче» до божественного престолу, звичайно, перебуває Пресвята Богородиця, яка досконало виконала волю Господа Бога й нічим Його не «засмутила».

Деякі святі вважали, що душі спасенних будуть наповнювати ангельські хори, котрі, як відомо, мають свою градацію. Кожна спасенна особа – свята – буде безмірно щаслива у Царстві Небесному, однак щаслива по-своєму, з різною «інтенсивністю», відповідно до своїх заслуг. Від нашого земного, короткочасного життя безпосередньо залежить життя вічне. Слово «вічний» наш обмежений розум, на жаль, не сприймає належно. Однак варто пам’ятати про те, що ставка є величезною, і це – вічність. Скороминуще життя й життя нескінченне… Святі розуміли це, бо були просвітлені Божою мудрістю. І не програли.

Мабуть, варто також пам’ятати, що той, хто віддається в руки небесного Отця, буде слідувати за Сином у Святому Дусі своєю індивідуальною і неповторною дорогою. Ці дороги можуть бути певною мірою схожі, та все ж вони абсолютно різні. Спільною для них усіх є участь у Христових стражданнях. І що вони інтенсивніші, то ближче до Бога. Варто прочитати життєписи Катерини Сієнської, Терези від Дитятка Ісуса або ж Терези Калькуттської. Це привілей – уподібнення до Христа, який страждає.

Однак далеко не кожен (радше одиниці) бажає страждати або ж, ступивши на дорогу страждань, погоджується йти цим шляхом далі. Тому що святість – це подвиг. Не дарма у візантійської лексиці з’явилося слово «подвизатися», тобто здійснити духовний подвиг. Так, саме здійснити подвиг, ні більше, ні менше! Слід зазначити, що люди, які справді перебувають близько до Бога, вважають себе великими грішниками і ніколи не назвуться святими, а тим паче уникатимуть, щоб інші їх так називали. І навпаки: що далі людина від Бога, то більш переконана, що все гаразд. Парадокс? Так, хоча й цілком зрозумілий.

Ми живемо в суспільстві, й це суспільство, без сумніву, впливає на нас, як, утім, і ми на нього. Тож не дивно, що майже всі римські папи аж до VII століття були визнані святими. І тут справа не лише в переслідуваннях, а в тому, що тоді християни вважали святість чимось цілком нормальним, природнім, що вони не могли йти однією дорогою із цим світом, який відійшов від Бога. Люди підтримували одне одного, молилися, співпереживали. Не варто відкидати ще живі спогади свідків про воскреслого Господа, який незабаром повинен з’явитися у славі.

Тому для нас, сучасників, на мою думку, важливо не втратити ідеалу святості. Навіть якщо розчаруємося в людях, у собі, в житті, у жодному разі не можемо розчаруватися в Богові. «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам», – каже Господь (Мт 7, 7). Тобто слід бути наполегливими та витривалими. Недарма св. Тома Аквінський наголошував, що християнин повинен просити для себе про благодать витривалості.

Кілька слів про молитву. Ми всі розуміємо, що вона повинна бути ритмічною, живою, постійною. Бо що не до снаги людині, те можливо для Бога. Святий Павло чітко зауважує, що «де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим 5, 20). Господь не залишить нас ніколи. Він завжди з нами. Головне, щоби ми не злякалися, не знехтували Ним, не полишили Його. Важливо також подружитися із нашими заступниками – небесними захисниками, молитися й просити про молитву душі в чистилищі. Обов’язково молитися один за одного. І, звичайно, щодня вступати в бій, намагаючись у міру сил добре виконувати свої земні обов’язки.

На шляху до святості важливим також є супровід духовного наставника. Свята Тереза Авільська писала, що дуже страждала, допоки не вимолила для себе духівника. Саме він допоміг їй назвати речі своїми іменами. За словами св. Терези, духівник повинен вирізнятися побожністю, богословськими знаннями й досвідом. Справді, знайти грамотного й досвідченого духівника – це велике щастя в нашому секуляризованому світі.

Важливо пам’ятати: якщо ми віддаємо себе в добрі руки нашого небесного Отця, то Він буде поступово руйнувати наші карткові будиночки, наші фальшиві уявлення про себе та про інших, про святість, про Нього самого. Ще св. Григорій Богослов зауважив, що коли хтось, як йому здається, знайшов Бога, то він уже Його втратив. Так само і з духовною дорогою. Господь буде нам постійно підіймати «духовну планку», щоби ми Його шукали, боролися за Нього, щоб Він насправді став для нас єдиним Богом, щоби ніхто й ніщо нам Його не затулило.

Джерело: Домініканці в Україні 


Зображення: Danilo Tik, Wikimedia
Катехетика 11:00 Понеділок 0 126 Папа – наступник святого Петра? Був один такий серед 12 апостолів, якому Ісус дав особливе завдання. Рибалка Симон Петро був одружений та жив у домі своїх родичів з боку жінки (Мт 8, 14), де Ісус був частим гостем. Ісус покликав Петра і його брата Андрія слідувати за Ним (Мт 4, 19). 
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.