Служитель ХСП Володимир Корчинський: "Запитував у Бога: що можу зробити, як можу бути корисним, навіть, коли я не в Україні"

– З чого розпочалось твоє служіння у Християнській Службі Порятунку?

Три роки тому, саме у цей період, ми виїхали до Польщі. Приїхали 15 серпня, на свято Матері Божої. За католицьким календарем – це урочистість Внебовзяття Пресвятої Богородиці.

Але, перед цією поїздкою, я з Володимиром Блажеєвим, він також є волонтером Християнської Служби Порятунку (ХСП), у нього 14-ро дітей, поїхали у східні регіони України. Потім у Мар’їнку, в Піонерське. Були в таких селах, звідки було видно блок-пости сепаратистів.
Везли туди гуманітарну допомогу. Її зібрали у парафії Мурафа, але відвезти цей вантаж не було кому. Володимир погодився це зробити своїм бусом, а я допомагав йому.

Мене дуже вразила картина, яку там побачив. Я мав відчуття цілого Євангелія, побачив служителів, які там служать, зрозумів, що таке капеланство. Зрозумів, як можна служити своїм ворогам. У Святому Письмі написано – пробачати своїм ворогам.

Капелан отець Олександр Коцюр, під час роздачі допомоги місцевим мешканцям, сказав: «Володю, а ти знаєш, де їхні чоловіки? Вони на тій стороні, стріляють у наш бік». Мене це вразило і я, як християнин, зрозумів, що людину можна міняти тільки любов’ю.

Та картинка, цей образ він постійно був зі мною. З цим я поїхав до Польщі. Я завжди запитував у Бога про те, що я можу зробити, як я можу бути корисним, навіть, коли я не в Україні й далеко від тих країв?

У мене була мрія, щоб здійснити паломництво на Ясну Ґуру. Випала така нагода і ми з сином пішли. Я постановив таку інтенцію, щоб Бог показав мені, яким чином можу брати участь у служінні ХСП. На Ясней Ґурі всі свої запитання віддав у руки Матері Божої.

Коли ми прибули додому, я відчув необхідність піти до настоятеля і розповісти про Християнську Службу Порятунку, про це служіння. Запропонував, щоб капелан приїхав до цієї парафії і розповів про ХСП, щоб більше людей дізналось про те, якою є реальна ситуація в Україні. Там люди мало знають про те, що в Україні йде справжня війна. Мене багато людей про це запитувало.

Настоятель з Воломінської парафії Матері Божої Ченстоховської погодився з цим. Від ХСП приїхали брат капуцин Сергій Воронюк з командиром ХСП Ігорем Штормом. Після кожної Святої Меси (їх було вісім) говорилося про те, чим займається ХСП, що це за служіння. Висловлювалось прохання, щоб парафіяни молилися за мир в Україні, а також про можливу матеріальну підтримку цього служіння. Після однієї такої Меси до мене підійшов брат поляк і запитав, чи не хотів би я вступити до Ордену Лицарів Йоана Павла ІІ. Це відразу мене торкнуло і навіть ком у горлі підійшов. Я відразу дав згоду.

Коли була започаткована така спільнота у тій парафії, де я живу в Польщі, то відразу брати-лицарі з Ордену сказали, що вони хочуть допомагати і бути волонтерами Християнської Служби Порятунку.

Навіть один брат, його звати Адам Вагнер, на Різдво Христове разом зі мною поїхав на схід України, щоб відвезти солодощі та іншу гуманітарну допомогу для місцевих жителів та для наших військових. Ми спільно там і колядували, і відвідували наших військових на блок-постах.


– Як сталося, що Орден Йоана Павла ІІ тепер є в Україні?

Перед тим, як виїхати з сім’єю до Польщі, ми були на відпусті у санктуарії Матері Божої Бердичівської. Саме там я просив Матінку Божу, щоб вона взяла під опіку нашу родину і сам виїзд до Польщі. З того часу ми відчуваємо, як Матінка Божа нами опікується і нас веде.
Ми приїхали до Польщі на свято Матері Божої, ми оселилися в парафії Матері Божої Ченстоховської. В той час почалися реколекції про повне віддання себе Матері Божій.

Потім, пропозиція вступу до Ордену. І хоча, це чоловічий Орден, він є й марійний, тому що Йоан Павло ІІ був дуже відданий Богородиці. Його девіз – Totus Tuus (Увесь Твій), тобто до Ісуса через Марію.

Навіть в Україні Орден був заснований в парафії Діви Марії Матері Церкви. Друга Хоругва Ордену була заснована в Хмільнику, в першу суботу місяця, ще одна Хоругва буде заснована 13 вересня – на свято Матері Божої Фатімської.

Я бачу, що Марія це веде.


– Місія на сході України закінчується виключно наданням гуманітарної допомоги?

Вже можна бачити плоди діяльності ХСП на сході України. Там була заснована римсько-католицька парафія. Багато місцевих людей пізнають Живого Бога, діти приймають Живого Ісуса Христа у своє серце через Причастя.

Я дійсно засвідчую те, що, чим більше ти віддаєш себе служінню, тим більше до тебе повертається. І мова йде не тільки про матеріальні блага. Я бачу, на прикладі своєї родини, на скільки Бог обдаровує своїми благодатями. Навіть те, що нас Бог благословляє дітьми.

Ми очікуємо на народження восьмої дитини. Бог також дає час на служіння. Я сам цього не розумію, як так: якщо ти більше відкриваєшся на Божу благодать, то у тебе з’являється достатньо часу для всього.


– Розкажи про сім’ю.

У нас десятеро дітей, з них двоє – у Небі. Старшій донечці – 18 років, а наймолодшому – один рік. Його звати Максиміліан і він народився вже у Польщі.

Саме завдяки старшій донці ми переїхали до Польщі. Вона навчалася з шостого класу в школі, якою опікуються сестери-непокалянки. Ми хотіли, щоб наші діти навчалися та отримували освіту в католицьких християнських школах. На одних з реколекцій сестра з цього згромадження розповідала про таку школу, але, нажаль, такі освітні заклади були тільки в Польщі.

Вона дала нам адресу. Ми туди написали, нас запросили. Ми приїхали, познайомились. Доньку прийняли у цю школу. Вона там навчалася. Коли їй виповнилося 14 років, то сестри-педагоги сказали, що все зі свого боку вони дитині дали, але на цьому етапі вона потребує життя в родині, вона потребує батьків. Перед нами постав вибір: або забирати доньку в Україну, або всім разом переїжджати до Польщі.

Ми всією сім’єю молилися, щоб розпізнати Божу волю. Бог промовив через доньку. Вона сказала: «Слухайте, тату і мамо, як я приїду в Україну, то ці знання, які отримала, вони пропадуть».

У той час саме почався Майдан. Особисто в мене настав період переосмислення моїх особистих цінностей як чоловіка, мого ставлення до родини. Все почало мінятись. Стався ось такий збіг обставин – зміни в Україні та моє особисте навернення.

Ми розпізнали таку волю, щоб все, що ми маємо, залишити. Переїхати туди і почати нове життя.

Наш переїзд відбувся три роки тому. На той час мені було 37 років, дружині – 35 років. Ми мали шестеро дітей, вік наймолодшого Яна – півроку.


– Як все склалося у Польщі?

Насправді, дуже важко було знайти квартиру. Коли дізнавались про кількість дітей, то багато хто не погоджувався здавати житло.
І знову – Розарій в руки. Просили, молилися.

Я запропонував дружині телефонувати до Домашньої церкви і запитувати у людей. На наступний день до нас приїхали зі спільноти Домашня церква, щоб познайомитись і побачити, що за сім’я. Вони повідомили, що є квартира. Протягом року власник не міг її здати у найм.

Помешкання було дуже подібне до нашого дому в Україні. Власник дав можливість проживати два місяці безоплатно, поки я не знайду роботу. Більше того, ціна за це житло була встановлена найнижча.

Коли діти глянули на цю квартиру, які там умови, то вони сказали: «Так, дійсно, насправді Бог є реальний!». Вони бачать, що ми все віддаємо в руки Божі, щоб на все була воля Божа.


– Зараз, все комфортно, налагоджено?

Я вважаю, що потрапити у зону комфорту і звикати до нього – це є найнебезпечнішим.

Ми прожили вже певний час у Польщі, як власники квартири заздалегідь нас попередили, що вони вимушені продавати її.

Вже сильно звиклося до цієї місцевості, познайомились з людьми, стали своїми у парафії. У тому місці нам і духовно, і психологічно стало дуже комфортно.

Зрозуміли, що Бог має свій план і потрібно його розпізнати. Ми зі свого боку повинні все робити, але також вчитися бути відкритими на Його волю.

Шукали помешкання за оголошеннями, отець у цій парафії, де ми жили, говорив про нашу потребу парафіянам. Навіть староста міста і спільнота допомагали нам шукати житло.

Знову, багато хто відмовляв і, також, через те, що багатодітна сім’я. Ми використали всі можливі варіанти, які були у наших, людських, можливостях.

Після повернення з Хмільника, де була заснована друга Хоругва Ордену до нас зателефонували. Сказали про один реколекційний будинок, де є потреба у сім’ї, яка б там жила на постійній основі та доглядала за ним. Нас це зацікавило, бо давно думали про таке служіння.

Коли ми зателефонували до священика, який опікувався тим будинком і розповіли йому про себе, про те, що нам дали його контакт і, що саме він шукає таку сім’ю. Але у відповідь почули, що отець ні до кого не звертався з подібним проханням, нікому про це не говорив. Натомість, не відмовив, але запевнив, що зробить все можливе і подумає, як нам допомогти, а також буде молитися у цих намірах.

Ми також у сім’ї молилися. І у свято Матері Божої Бердичівської, саме у цей день три роки тому, коли ми їхали до Польщі, віддали все у Її руки, священик дзвонить до нас і каже: «Я щойно відправляв Святу Месу і відчув, що мушу до вас подзвонити і сказати, що я вам допоможу. Щоб ви не хвилювалися, я готовий вас забрати до реколекційного будинку».

Коли ми дізналися про його назву, про саме це служіння, то дуже здивувалися. У нас було прагнення жити біля такого місця, щоб була постійна адорація Пресвятих Дарів. А назва цього реколекційного дому «Матері Божої Євхаристії». Цей священик має таку мрію, щоб там була постійна адорація для дітей.

Черговий раз ми пересвідчились, що у людей це неможливо, – але не в Бога; у Бога все можливо.

Джерело: ХСП