19 жовтня – довільний спомин святого Павла від Хреста, пресвітера

Через брак коштів не міг ходити до школи, але навчався в місцевих священників – кармелітів і капуцинів. Мав чудову пам’ять і швидко схоплював науку. Як старший із шести дітей, узяв на себе відповідальність за сім’ю й допомагав батькові в торгівлі.

1713 року Павло пережив глибоке навернення, усвідомивши свою недосконалість і ницість перед Богом. У відповідь на заклик Папи Климента ХІ вирушив у хрестовий похід, проте через рік повернувся додому, розпізнавши, що Господь приготував йому іншу дорогу. Жив аскетично, багато покутував, вдивлявся у Христові муки. Кілька разів мав видіння щодо майбутнього згромадження й бачив Богородицю, Яка підтвердила його прагнення.

Під керівництвом духовного наставника й за підтримки місцевого єпископа прийняв чорний покутний габіт 1720 року (цю дату вважають початком Згромадження Пасіоністів). Віддалився в пустельню, де вів щоденник і написав устав, який у Римі не вдалося затвердити через надто суворі постанови. Центром духовності згромадження стало Христове страждання, яке Павло зустрічав у багатьох людях і вшанування якого ширив серед вірних. Проповідував по італійських містах і селах, закликав до покаяння й черпання Божої любові, що сходить від Розіп’ятого. 1727 року отримав свячення, 1737 заснував перший монастир, а 1741 разом із товаришами склав чернечі обіти й узяв ім’я Павло від Хреста. Згромадження було затверджене 1769 року, а 1771 утворилася жіноча гілка. Святий заснував 9 монастирів, залишив по собі щоденник, устав, 2060 листів і працю «Містична смерть».

Канонізований 1867 року.

Зображають святого в чорному вбранні пасіоністів із білим написом «Jesu XPI Passio» в серці. Атрибути – розп’яття, череп.

Покровитель свого згромадження й тих, хто особливо вшановує Господні страждання.

Упорядкувала Юлія Бойко