У кожної закинутої споруди - замку, храму, палацу чи звичайної сільської хати, що посеред здичавілого саду доживає свої роки, є свій «останній». У таких місцях я завжди думаю про нього.
Наприклад, хто був той останній жовнір, що він відчував, про що думав коли виходив за мури спорожнілої твердині? Чи озирався зі сумом на залишені за спиною башти та бастіони, чи байдуже чимчикував уперед, з насолодою уявляючи, як пропиватиме у найближчому шинку свої «дємбєльські»? А хто після останньої служби зачиняв двері закинутого храму? Чи уявляв він, що замість псалмів та величного голосу органу там лунатиме лише «угу-гукання» голубів, які згодом облаштують свої гнізда на вівтарях та карнизах? Сподівався той «останній» назавтра вставити ключа у шпаринку, чи може чудово знав, що це вже назавжди?..
У деяких місцях такі думки з’являються, та одразу ж зникають. В інших - думаєш про те безперервно. Зокрема думка про «останнього» не облишала мене ні на мить під час перебування біля неготичного храму на честь Матері Божої Неустанної Помочі, що у селі Сороцьке, Теребовлянський р-ну Тернопільської обл. (49.377074, 25.850580)
В Україні вистачає закинутих храмів. Є серед них унікальні, авторства знаменитих архітекторів, є – досить давні, що датуються ще XVII-м століттям, є звичайнісінькі парафіяльні - кінця ХІХ, початку ХХ століть. Храм в Сороцькому, хоча й належить до останніх, але емоційно запав у душу більше за його видатних родичів. Тут як ніде відчуваєш, що цей осиротілий храм давно забутий людьми. Атмосферності додають старезні дерева, що у німій молитві простягають до байдужого неба всохлі руки-гілки. Картину доповнює величезна колонія граків. Каркання, від якого аж в вухах лящить, гармонійно доповнює картину готичної пустки. Повний Хічкок…
Храм звели в 1902-1907 роках за проектом архітектора Міхала Ковальчука коштом графа Міхала Віктора Баворовського (1860-1933) та його дружини Марії Северини Дунін-Борковської (1862-1919). Східну стіну храму досі прикрашають об'єднанні спільною короною фамільні герби фундаторів — «Прус ІІ» (Баворовських) та «Лебідь» (Дунін-Борковських).
Хоча сам храм поставили за якихось 5 років, його остаточне оздоблення завершили тільки в 1939 року. За кілька місяців по тому спалахнула Друга світова війна і незабаром прийшли «Совіти»... Потім німці ... Потім знову повернулися «совіти», які восени 1944 року і закрили костел.
У повоєнні роки костел перетворили на зерносховище, потім склад мінеральних добрив. Аби вантажівки могли заїздити всередину споруди господарники зруйнували частину східної стіни та поставили ворота. Років двадцять тому загорівся дах. Пожежа крім покрівлі знищила приголомшливі вітражі роботи кращих французьких майстрів. Від них збереглися лише фрагменти.
Сьогодні храм поступово руйнується і будь-якої надії, що ситуація зміниться — немає. Єдине, що поки вдалося зробити, це очистити приміщення від сміття та непотребу. Римо-католиків в селі не залишилося, вірні УГКЦ мають свою, не менш цікаву Покровську церкву.
Мурований храм на честь покрови Пресвятої Богородиці 1863-го року теж досить цікавій та вирізняється на тлі псевдо візантійських храмів-близнюків, що стоять чи не у кожному селі на Тернопільщині. Його, як і сусідній костел зведено у формах західноєвропейських середньовічних стилів. Тут ми бачимо еклектику з використанням романських та псевдоготичних елементів.
Одразу через дорогу від храму можна побачити фігуру Св. Ганни, виконаної у симпатичному стилі народного наїву. Виготовили її, швидше за все, десь наприкінці ХІХ ст. Взагалі старі та сучасні сакральні фігури в Сороцькому зустрічаються чи не на кожному кроці. Однак, якщо вірити газетним публікаціям, найцікавішою є фігура Св. Теклі з левами (ХІХ ст.). Ця свята вважається покровителькою села і захисницею від стихійного лиха. Автор двічі був у Сороцькому (і тягне ще) але, на жаль, тих левів з Теклею не знайшов – вони знаходиться на протилежному кінці чималого села, а часу було обмаль.
Дістатися до Сороцького не так вже й просто. Треба звернути з досить пристойної траси Теребовля-Гримайлів в сторону села Ілавче. Дорога спочатку буде навіть добра, а далі - все гірша. Втім «японська» ділянка «то-яма-то-канава», на щастя, не таке вже й велика. Храм шукати не доведеться - стоїть він при дорозі та й шпиль важно здалеку.
В Ілавче варто зробити зупинку біля досить цікавого греко-католицького храму на честь Івана Богослова (1873 р.).
Одразу через дорогу від цієї чималої церкви можна побачити руїни римо-католицької каплички, зведеної 1910 р. Вона маленька та непоказна, але шарму їй додає гніздо лелек на шпилику. Капличка вся в тріщинах, аварійна і, вочевидь, доживає останні роки.
Дмитро Полюхович
Пасмо волосся св. Терези та книга, що врятувала життя солдата... Фотогалерея представляє рідний дім св. Терези від Дитятка Ісус, спомин якої сьогодні відзначаємо, та базиліку під її покровительством. 
Іспанія: урочисте вшанування «Королеви морів»
Як свята Анастасія і святий Йосиф зустрілись у Римі
Найстаріша лікарня в Європі була заснована Папою Римським
Новини з Ватикану / Подорожі «Ватикан №3»: Папи і римська лікарня ім. Аґостіно Джемеллі Папа Франциск – другий, після Йоана Павла ІІ, Папа, госпіталізований в університетському шпиталі, який був відвідуваний Єпископами Риму від часу свого заснування.Схожі новини
