Таємниця третього дракона Язловця. У руїнах давнього костелу знайшли унікальні графіті

В архітектурно-геральдичному огляді «Шляхетські герби на покинутих замках», що вийшов в «Текстах» наприкінці 2018 р., ми вже згадували про дуже цікаве екс-місто Язловець (нині село в Бучацькому р-ні Тернопільської обл.). У тій публікації, зокрема, детально розповідалося про місцевий замок та про руїни зведеного наприкінці XVI століття закинутого римо-католицького храму. Повернутися до теми язловецьких старожитностей змусила несподівана та сенсаційна знахідка, що цілком може претендувати на звання найзначнішого в Україні історичного відкриття 2020 року.Якщо коротко, мова піде про комплекс (вчені вживають термін «корпус») із кількох сотень різноманітних графіті, що датуються XVI, XVIІ, XVIІІ та початком ХІХ ст., виявлених у дзвіниці костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.Такого величезного масиву неформальних давніх написів та рисунків дотепер не знаходили в жодному з римо-католицьких храмів України. Ба! Подібні графіті, з певних причин, що будуть озвучені нижче, взагалі знахідка нечаста й у загальноєвропейському контексті! Наприклад, у Кам’янці, що славиться чисельними давніми римо-католицькими храмами, таких — катма. Принаймні, жоден із досить поважних кам’янецьких істориків, з якими консультувався автор, про місцеві графіті не чули. Втім, всі вони не виключили, що поодинокі написи та рисунки може десь і збереглися, але не в кількості, достатній хоча би для якого окремого дослідження. Справедливості заради зауважимо — в довколакам’янецьких печерах, що використовувалися з сакральною метою (наприклад у Жванці чи Бакоті), давніх графіті вистачає, але то трішки інша парафія.Схожа ситуація зі Львовом. Одиничні написи — відомі. Але жодного комплексу — на жаль... Здебільшого ж великою кількістю церковних графіті можуть похвалитися лишень храми, зведені за часів давньої Русі. У першу чергу це Софія Київська, про графіті якої чув кожен, хто хоч трішечки цікавиться історією. На стінах та колонах цього собору вже виявлено понад сім тисяч написів та рисунків ХІ — початку ХVIII ст.!!!На Заході України найбільш «графітичним місцем» є зведений у XII — середині XIII століття храм Св. Пантелеймона (село Шевченкове, Галицький р-н, Івано-Франківська обл.). Впродовж століть споруда зазнала чимало руйнувань (особливо 1915 р. від російських гармашів) та масштабних перебудов. Попри те, до нашого часу дійшло понад 700 рисунків та написів (кирилицею, латиницею та вірменською), що датуються від кінця ХІІ до XVIII ст.На відміну від Софії Київської чи костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Язловці, де графіті продряпані всередині приміщення по тиньку, графіті церкви Св. Пантелеймона переважно зроблено на тесаних вапнякових блоках зовнішніх мурів.Як пояснив «Текстам» доктор історичних наук, заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко, який у 2014 р. досліджував графіті церкви Св. Пантелеймона, основний масив написів — це справа рук польської та української шляхти: «Як правило, вони містять особове та родове ім’я, інколи рік або дату відвідин храму. Але це не звичні нам туристичні написи на кшталт горезвісного «тут був Вася». У ті часи таким чином людина наголошувала про свої особисті відвідини цієї церкви та паломництва, коли до храму привозили якусь особливо вартісну реліквію. Це додавало їй надію, що виголошені у храмі молитви будуть почуті та здійснені».За словами науковця, восени минулого року аналогічну серію «гостьових» ренесансних графіті виявили й у Софії Київській: «Ці написи були зроблені приблизно у XVII столітті, — розповів пан В’ячеслав. — Серед них чимало імен і родових прізвищ, виконаних польською, чеською, німецькою, англійською мовами та латиною». Мета цих автографів, як і у вищезгаданому випадку з Пантелеймонівською церквою — засвідчити в храмі своє перебування чи паломництво та підвищити «коефіцієнт корисної дії молитви». Крім того, за середньовічно-ренесансними уявленнями, будь-який напис у храмі стає освяченим самим храмом. Відповідно, освячення власного імені та прізвища мало принести додаткову удачу в житті та справах і грало роль своєрідного оберегу.За словами науковця, практика «гостьових» автографів були досить поширеною: «Подібні написи я бачив у Польщі, — каже пан В'ячеслав. Вони є як у костелах, так і в колишніх православних храмах, що згодом стали костелами».Роздивившись світлини з Язловця, В’ячеслав Корнієнко одразу ж зауважив, що графіті тут практично з тієї ж самої серії, що й їхні ренесансні ровесники з Софії та храму Пантелеймона.«Оце, наприклад, еталонне для XVI-XVII століть графіті. Напис залишив якийсь Йоан Ліханський, поруч дата, здається, 1590 рік, нижче розписався ще один Йоан, теж ???нський, але дата — 1599 (можливо 1591)… Вище бачу зарис вже XVII ст.»Чимало автографів складаються виключно з імені. До того ж всі вони (принаймні, більш-менш оглянуті) написані латиною. Найімовірніше, це відмітилися ченці-домініканцi — від консекрувавання львівським латинським архієпископом Яном Димітром Соліковським в 1590 р та до початку 1780-х років храм належав місцевому домініканському монастиреві, аж поки від тиском австрійської влади ченці не залишили місто.Найцікавіший і, можливо, один із найоригінальніших на теренах України графітичних рисунків виявлено біля самісінького зрізу арки, що з’єднує другий ярус дзвіниці з основним простором храму (він використовувався в якості хорів). Тут бачимо схематичне зображення високої вежі. На жаль, верхню частину шпиля прикриває фрагмент більш пізнього тиньку й незрозуміло, є там хрест чи немає — відповідно, поки неможливо зробити висновок: це замкова башта чи дзвіниця.З великою часткою вірогідності можна припустити, що маємо зображення брами поставленого на сусідньому пагорбі Язловецького замку.Поміж інших замків України це укріплення виділяється величезними розмірами башти-брами і тим, що сама брама піднесена на висоту триповерхового будинку — колись до неї вів дерев’яний міст-пандус. На схематичному зображені ми бачимо по центру башти й досить високо від землі прямокутник. Навряд чи це може бути вікно — таких великих та широких вікон тоді не робили, а от прохід брами — цілком вірогідно.Власне, в рисунках башт нічого оригінального немає. Щось подібне бачимо, наприклад, на стінах вже неодноразово згаданої Пантелеймонівської церкви.Але це ще не все! Дракон! Біля підніжжя башти видряпаний ще й дракон! Такого сюжету (башта + дракон) в царині графіті ще не зустрічалося. Можна робити багато припущень на тему, що би це означало. Але нагадаємо — замкову браму в Язловці охороняють два дракони-стражі, вирізьблені на декорованій арці порталу з боку двору. Звісно, що в XVI—XVII століттях кожен пацан у містечку знав, що замок охороняють ще й дракони.Як добре видно на світлинах, замкові зміюки стилістично надзвичайно близькі до їхнього графітичного брата. Знову ж таки — в замку бачимо драконів біля зрізу арки, й в храмі — так само. Логічно було би пропустити, що й на протилежному боці храмової арки може бути ще один дракончик. На превеликий жаль, у тій частині пізніші шари тиньку ще не відпали, або ж навпаки, — відпало геть усе до самого каменя.Ще одне графіті демонструє досить непрості стосунки між жителями ренесансного Язловця. Зокрема, один із підписів ретельно зашкрябаний. Вище зазначалося, що такі автографи мали виконувати функцію підсилювача молитов та грали роль своєрідного оберегу. Очевидно, власник напису комусь добряче таки допік, що його візаві не полінувався знайти автограф та здерти ненависне ім’я зі святих стін.Хоча храмові графіті були масовим явищем, на сьогодні це досить нечасті свідчення минулого. Причина проста: в більшості випадків всі вони вкриті нашаруваннями наступних століть — тиньком реконструкцій та ремонтів, шарами фарби, багаторазово поновленим стінописом, або просто знищені разом із поверхнями, на які вони були нанесені. Зазвичай такі графіті знаходять під час проведення масштабних реставраційних робіт, як те сталося з написами Софії Київської та інших давньоруських храмів. Їх виявили, коли почали звільняти автентичні фрески від шарів чисельних поновлень. Комплекс графіті в замковій каплиці Святої Трійці в Любліні (Польща) теж виявили під час звільнення фресок початку XV ст. від пізніших нашарувань. Але такі реставрації бувають нечасто. Відповідно, давні графіті в більшості випадків сховані від людського ока.У цілому ж ситуацію з язловецьким костелом Внебовзяття можна охарактеризувати приказкою «Не було щастя, та нещастя допомогло». Храм спочатку втратив дах, а по тому — перекриття. Опади та волога призвели до того, що пізніші нашарування відпали самі по собі, й давні графіті побачили світ. Цікаво, що хоч тиньк облетів по усьому храму, але написи бачимо виключно на хорах. Очевидно, останні спеціально виділили для подібної мети. До того ж, стіни там були просто побілені, а в основному просторі, швидше за все, прикрашені фресками.
Ця ситуація також пояснює причину, чому ренесансні написи залишилися поза увагою істориків — коли спеціалісти обстежували та обмірювали храм, графіті ще ховалися під нашаруваннями ХІХ та початку ХХ ст. Звісно, що чисельні відвідувачі їх по тому бачили, але автор став першим, хто звернув увагу, що це не вандальські автографи горе-туристів, якими рясніють майже всі закинуті храми, а щось вартісне.Нововиявлені ренесансні написи та рисунки є дуже важливими для істориків: «Такі комплекси важливі як джерело, що фіксує реальне пересування людей у межах Речі Посполитої, надійно встановлює їх зв'язок із конкретним населеним пунктом, — пояснив «Текстам» Вячеслав Корнієнко. — Часто ці написи фіксують імена представників родин (шляхетських чи міщанських), про які в писемних пам'ятках згадок немає. Важливі вони й для аналізу популярності того чи іншого храму в певний проміжок часу (етапи паломницької активності)».Крім того, дослідження таких пам’яток часто приховують приємні сюрпризи. Ніколи, наприклад, не можна відкидати можливості, що вдасться знайти тексти, що проливають світло на якісь невідомі досі історичні події, або ж доповнюють знання про відомі. Крім того, хто знає, при досліджені можуть бути знайдені й автографи досить відомих історичних діячів.Наразі нововиявлена пам'ятка потребує кількох кроків з боку істориків та пам’яткоохоронців.

• Якнайшвидше, бажано вже цього літа, та не відкладаючи на потім, потрібно провести обстеження та фіксацію усіх написів та рисунків. Варто розуміти, що всі вони можуть бути знищені у будь-який момент негодою чи якимось затятим «ТутбувВасею», який захоче увічнити своє перебування в Язловці на давньому тиньку. Автору, зокрема, «щастило» бачити такі написи чи не півметровими літерами. Цей етап не потребує якихось особливих вкладень.

• На другому етапі потрібно очистити ділянки стін хорів, що й досі ховаються під пізнішими нашаруваннями, та зафіксувати приховані під ними написи та рисунки. Це вже трішки дорожче, бо розчистку мають проводити спеціалісти-реставратори.
• Третій етап — збереження знайденого. Тут потрібно принаймні поставити хоча би тимчасовий дах над дзвіницею, аби убезпечити графіті від опадів та перекрити вільний доступ на хори — адже вандалів серед туристів вистачає.

Про реставрацію давнього храму автор навіть й не мріє.

Всі світлини з Язловця — автора.Дмитро ПолюховичДжерело: TEXTY.ORG.UA