Залишаючи верхній храм базиліки Благовіщення через двері «Церкви-матері», ми опиняємось на верхньому подвір’ї санктуарія. В кінці цього двору на відстані близько 100 м стоїть костел святого Йосифа.
Цей храм був побудований на місці, де, за давньою традицією, колись був його дім, який потім став домом Святого Сімейства. Євангеліст Матей чітко відрізняє місце проживання Марії від дому Йосифа.Я думаю, що тут варто звернутися до єврейської традиції заручин. Шлюб у євреїв відрізняється від традицій нашої культури. Саме батьки нареченої (і особливо батько) обирають чоловіка для своєї доньки. У випадку з Марією її батьки Йоаким та Анна, ймовірно, вже померли, коли вона досягла шлюбного віку. Отже, її опікунами були священники з Єрусалимського храму, які доглядали за Міріам ще з дитинства. Тому опікуни дівчини підписали шлюбний контракт з кандидатом на її чоловіка. З моменту підписання він стає дійсним, і молоді люди відтепер юридично вважаються чоловіком і дружиною. Однак ще рік після підписання контракту вони жили окремо. Протягом цього року чоловік був зобов’язаний підготувати дім для своєї родини. Через рік відбувалось весілля і дружину урочисто вводили до дому чоловіка. Благовіщення відбулося після підписання договору, "перш ніж вони жили разом". Марія формально є дружиною Йосифа. Покаранням за перелюб було побиття камінням! Йосиф не знає, що робити. Він хоче таємно відпустити Марію, щоби взяти на себе провину та врятувати Її життя.
Однак заклопотаному вагітністю Марії Йосифу уві сні з’являється ангел і каже: «Не бійся прийняти Марію, свою жінку». Йосиф це робить. Він бере Марію до свого дому. Звідти вони вирушили до Віфлеєму, щоб „записатися” під час перепису.
Після повернення з Єгипту Святе Сімейство оселилося в Назареті і мешкало в будинку святого Йосифа, де Ісус залишався до повноліття. В описі VII століття пояснюється, що «храм знаходиться на тому місці, де колись був будинок, де годувався наш Господь Спаситель». Напевно, першу святиню на цьому місці збудувала свята імператриця Олена. Ймовірно, як і більшість храмів у 614 р., він був зруйнований персами.
У XVІІ столітті отці францисканці зацікавились руїнами в Назареті. Руїни храму з епохи хрестоносців були куплені, а в середині ХІХ століття збудовано костел. Через кілька десятків років францисканці придбали прилеглу до храму землю і після проведення розкопок їм вдалося реконструювати план первісної святині. Водосховища, печери та інші приміщення, вирізані зі скелі, були знайдені в землі, що свідчить про те, що спочатку це був житловий будинок. Найцікавіше відкриття - малий басейн з мозаїкою з дивним каналом без будь-якого практичного значення. Мозаїчне дно має западину та вкладену в мозаїку базальтову пластину. Мозаїчні підлоги укладались в храмах та місцях культу.
Єдине розумне пояснення знахідок - ствердження того, що житловий будинок був перетворений на місце поклоніння, простіше кажучи, рідний дім Ісуса перетворили на храм. Таємничий басейн - це не що інше, як баптистерій, або хрестильниця у ранньохристиянській церкві. Канал, мабуть, мав символічне значення, символізував річку Йордан. Перехід через Йордан та вхід до Обітованої землі трактували як заповідь хрещення. Іншими словами, хрещення для християн перших століть було як перехід до нової реальності, тобто входженням до нової Обітованої землі. Базальтова скеля символізує самого Христа. У жолобі, де збиралася вода, мабуть, ставав кандидат до хрещення, а на базальтовій скелі був той, хто уділяв таїнство від імені Христа - Скелі. До басейну сходять сімома сходами. Для катехумена спуск символізував відречення від 7 смертельних гріхів. Виходячи після хрещення він мав відкритий шлях до таїнств Церкви, яких також є 7.
О. дк. др. Яцек Ян Павловіч