Cело Мошни розкинулося приблизно посередині між Черкасами й Каневом. Власне, у статусі села воно перебуває недавно, а раніше бувало містом, сотенним містечком Черкаського козацького полку, центром волості й навіть «столицею» отамана Голого.
Перша письмова згадка про Мошни припадає на 1494 рік, коли в дарчій грамоті великого князя литовського Олександра Ягеллончика їх названо селом, яке князь Семен Олелькович подарував батькові боярина В. Єршовича. Мешканці виконували сторожову службу та так звану ясачну повинність (повідомляли про наближення небезпеки). Один переказ твердить, що на крайній південній горі Мошногір, що зветься Шпиль (біля сучасного санаторію «Мошногір'я»), стояла козацька вежа, сигнальні вогні якої було видно навіть на лівому березі Дніпра.На початку другої половини XVI ст. Мошни належали В. Домонту. Після нього селом володів Черкаський і Канівський староста Олександр Вишневецький, який 1592 року добився для населеного пункту магдебурзького права. З 1649 року Мошни були приписані до Черкаського козацького полку. У містечку тоді мешкало багато ремісників: теслі, мулярі, ковалі, гончарі, шевці та майстри багатьох інших професій. Подейкують, що перші козацькі чайки виготовили саме мошнівські майстри-суднобудівники, а сплавляли їх до Дніпра річкою Мошною. Неважко здогадатися, що саме від річки походить назва населеного пункту.
У XVIII ст. Мошни переходили з рук у руки: від магнатів Радзивіллів до Моравських, а від Моравських до Любомирських, які продали Мошни князю Потьомкіну. Зрештою, по смерті Потьомкіна Мошни успадкувала його небога Олександра Браніцька. 1819 року Мошнівський маєток перейшов до графа Михайла Воронцова як посаг його дружини Єлизавети Браніцької. І з цього часу починається найцікавіший період в історії містечка. Граф Воронцов повівся як успішний менеджер. Розуміючи, що гроші з неба не падають, а край йому дістався багатий, граф почав свої статки примножувати. У Мошнах запрацювали гуральня і цегельня, продводилась активна меліорація земель задля збільшення площі сільськогосподарських угідь. Була організована робота лікарні. Заможний Воронцов взявся активно розбудовувати містечко. Саме в цей час був закладений комплекс Мошногірського Вознесенського монастиря. За наказом графа місцеві майстри створили на мошнівських горах унікальний, найбільший у Європі парк англійського типу зі збереженням природних умов і оригінальним комплексом архітектурних споруд. 1920 року його розграбували і спалили більшовики й тамтешні волоцюги, а залишки по цеглині розтягли селяни. Так само було знищено й інші будівлі парку: будинок Ольги, грецьку ротонду й оранжерею.
На південній околиці Мошнів розташований будинок станції юних техніків, який у минулому був будинком волосної управи. Водночас у ньому розміщувалися містечкове управління і суд. Відомою в історії ця будівля залишилась завдяки тому, що 1859 року тут під наглядом пристава перебував Т. Г. Шевченко, коли його везли на допит у Черкаси з с. Пекарів.
При Воронцові в Мошнах пожвавилось економічне життя. Руками кріпаків було збільшено орні землі, проведено меліоративні роботи, прорито до 60 км каналів, одним із яких став канал Фоса, що з'єднав річки Рось і Вільшанку, осушено величезну площу боліт. В економіці маєтку велику роль відігравали човно- й пароплавство. Тому був збудований будиночок канцелярії в готичному стилі, який так полюбляв князь. Кажуть, приміщення було спроектоване архітектором Є. Блюром, хоча можна запідозрити, що вигадав будиночок сам господар, який досить добре розумівся на архітектурі. У канцелярії був писар, що приймав скарги та прохання до владних господарів. Запрацювала господарська бібліотека. Зараз ця будівля нікому не потрібна й потихеньку руйнується.
На сучасній базарній площі Мошнів височіє колишня будівля мошнівського римсько-католицького храму Пресвятої Богородиці. Збудований він 1857 року коштом дружини М. С. Воронцова для польської громади села, яка була на той час доволі численою. Понівечений у роки радянської влади, коли у його дзвіниці спорудили водонапірну вежу, а в головному приміщенні поставили зерномлин і аграрний цех. Хоча саме це, можливо, і врятувало споруду від повної руйнації в роки войовничого атеїзму. Звичайно, було знищено весь інтер'єр храму. Ззовні храм у візуально непоганому стані: дається взнаки якість будівництва. З історією його нібито все зрозуміло, та дехто з краєзнавців вважає, що пам'ятка сягає козацьких часів. Наштовхує їх на такі думки аскетичний стиль архітектуриі, яка не має ніяких художніх наворотів, а натомість, має риси, притаманні фортецям (у такому храмі католикам значно легше було оборонятися під час козацько-селянських повстань). Нині збереженням архітектурної пам'ятки ніхто не переймається й опікуються нею не більше ніж виробничим ангаром. Нещодавно поляки нібито збиралися викупити її у тепершніх власникі, однак, домовитися, вочевидь, не вдалося.
Апофеозом діяльності Воронцова в Мошнах безсумнівно став споруджений 1840 року в центрі села Спасо-Преображенський собор, який за планом мав стати своєрідним продовженням Мошногірського паркового ансамблю. Архітектором храму Воронцов вибрав Джорджо Торічеллі, швейцарця за походженням, який на той час уже працював архітектором Одеси.
Наступною яскравою сторінкою Мошнів став період, коли маєтком володіла онука М. С. Воронцова Катерина Балашова. Саме за її наказом біля канцелярії, збудованої її дідом, з'явився двоповерховий корпус пансіону благородних дівиць, де навчалися дівчата із заможних сімей навколишніх сіл і містечок. Офіційно школа звалася Еллінською, тобто грецькою, але деякі краєзнавці вважають, що назва походить від імені доньки княгині, Єлени.
Один із сільських голів продав колишній освітній заклад за сміхотворну суму. Нові власники, схоже, про будівлю забули, і зараз вона стоїть порожньою, потроху руйнуючись. Майже знищена столярка, вирвано литі чавунні дверцята пічного опалення, зірвано половиці. Подекуди місцеві навіть розбирають перестінки на цеглу. Принаймні поки що не тече дах.
Навряд чи цю будівлю можна віднести до шедеврів архітектури, але враховуючи її історію і «живий» стан, вона би ще могла довго слугувати мешканцям Мошнів хоча б у вигляді музею, адже приміщення наче для цього спроектоване і легко могло би вмістити як історично-краєзнавчий відділ музею, так і художній. Народних майстрів у Мошнах вистачало у всі часи, вистачає і зараз. Та то все фантазії...
Наостанок розповімо про ще один архітектурний шедевр села, розташований на його північній окраїні. 1890 року Катерина Балашова вирішила відкрити в Мошнах земську лікарню й залучила до будівництва молодого й тоді ще маловідомого архітектора Владислава Городецького. Лікарня на чотири корпуси була відкрита 1894 року й мала всі необхідні для роботи приміщення: приймальний покій, аптеку, кабінет лікаря, операційну, харчоблок, чотири палати на десять ліжок і санвузол. Аптеку й лікарню обслуговували один лікар, два фельдшери і дві повитухи. Невеликого штату цілком вистачало для роботи лікарні.
Сьогодні цілим залишився лише будинок земського лікаря. Та й цілим його можна назвати з великою натяжкою, бо потребує термінової реставрації. Що саме заважає мошнівській владі відреставрувати пам'ятку, сказати важко, адже в Мошнах є своє лісництво, зараз масово вирубують деревину. За бажання можна було би все організувати, проте бажання якраз бракує.
Крім цього корпусу, частково вцілів, але був добряче пошкоджений під час пожежі ще один, від якого залишилось одне крило. До того ж комусб на думку спала макоцвітна ідея пофарбувати споруду. А два інші корпуси знесли під час будівництва нового, сучасного корпусу лікарні.
На жаль, у селі зараз не можна побачити багатьох зразків архітектури, втрачених за радянської влади і під час другої світової, але й те, що залишилося, вказує, що колись маєтком керували освічені люди, які розумілися на прекрасному.
Джерело – mandrivnic.
Санктуарій першої зустрічі Марії та Єлизавети Йдучи від санктуарію Різдва святого Йоана Хрестителя до санктуарію Відвідин ми проходимо повз «Криницю Марії», над якою височіє недіюча мечеть. Традиція позначає саме це місце як місце першої зустрічі Марії та святої Єлизавети. Джерело тут б’є і донині.
Тиверіадське озеро. Озеро чудес
Слідами Муки та Воскресіння Христа. Гостинна Віфанія
Айн-Карім: Марія вирушає в дорогу до Єлизавети
Подорожі Розпізнали Його в ламанні хліба: Емаус Немає достовірних даних щодо точного місцезнаходження цього біблійного села, куди прямували залякані учні, про яких чуємо в Євангелії у Середу у Великодній октаві. На сьогодні існують аж три Емауси.Новини дня
- Останні
- Головні
- Популярні
Схожі новини
