Філіпо (1515–1595) народився у Флоренції. Початкову освіту отримав у місцевій школі, а духовне виховання – від домініканців. Захоплювався Джироламо Савонаролою.
Після смерті матері та брата 1533 року переїхав до дядька, щоб навчитися в нього торгової справи та згодом отримати спадщину. Однак полишив цей намір, бо дедалі більше віддавався аскезі, а через рік розпочав вивчення філософії і теології в Римі.1538 року Філіпо покинув навчання й розпочав апостольську діяльність: відвідував лікарні, де ніс допомогу невиліковно хворим, проповідував на площах, у крамницях, у школах. Скоро здобув славу доброго проповідника. Біля нього збиралися люди, занедбані морально й релігійно. Майже щодня молився в катакомбах святого Себастіяна, де 1544 року мав містичний досвід: вогняна куля торкнулася його вуст і пройшла аж до серця. Після смерті святого дослідження зафіксували перелом і зміщення ребер біля серця, що за життя спричиняло сильне серцебиття й постійну підвищену температуру.
1548 року організував братство Пресвятої Трійці для опіки над паломниками. 1551 року отримав свячення, став душпастирем і сповідником багатьох священиків і мирян. Філіпо влаштовував зустрічі, під час яких він і його послідовники розважали над Святим Письмом, а особливо над стражданнями Христа, молилися, співали релігійні пісні, влаштовували концерти, відпочивали на природі й готували вистави. 1558 року спільнота переїхала на нове місце, яке почали називати ораторієм, а братство – ораторіанцями. Через таке нестандартне душпастирство Філіпо кілька разів приваблював увагу інквізиції, та був виправданий від усіх оскаржень. Він мав дар поєднувати людей і добре почуття гумору, яким зруйнував уявлення, що святий має бути меланхоліком.
Канонізований 1622 року.
Зображають святого у священицькому вбранні. Атрибути – лілія, вогненне серце, книга.
Покровитель сміху, радощів і гумористів.
Уклала Юлія Бойко