Господь приготував Горницю, запрошує свій люд...

А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: «Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, – щоб ти їв Пасху?» – І послав двох із своїх учнів і сказав їм: «Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним, і, куди він увійде, скажіть господареві дому: “Учитель питає: де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху?”– І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам». Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху. (Мк 14, 12-16)

Дім, де знаходилась ця «світлиця», про яку детально згадує св. Марко, належав, як і Гетсиманський сад, його матері. Це тут Господь Ісус встановив таїнство Священства та Євхаристії. Це тут було перше миропомазання – Зіслання Святого Духа на апостолів та Матір Найсвятішу.


У частині цього дому спочатку діяла синагога, яка пізніше використовувалась, очевидно, спільнотою юдеохристиян. Горниця вціліла після зруйнування Єрусалима військами Тита у 70 р., хоча деякі вважають, що він був відбудований одразу після війни. Три стіни тої будівлі існують і досі (йдеться про Північну, Східну та Південну стіни Гробу царя Давида). Римський цезар Теодосій І вибудував восьмикутний храм (Церква Теодосія, або Церква святого Сіону) поруч із синагогою, названою Храмом Апостолів. Він був посвячений Йоаном ІІ, єпископом Єрусалима, у 394 р. Приблизно у 415 р. той самий єпископ розбудував його, надавши форми прямокутної базиліки з п’ятьма навами, поруч із Храмом Апостолів. Цей будинок був знищений перськими завойовниками 614 р. і потім частково відбудований патріархом Модестом. У 1009 р. церкву зрівняв із землею мусульманський халіф Аль-Хакім, але через короткий час хрестоносці збудували тут п’ятинавову базиліку Матері Божої. Вважається, що Горниця займала частину двох нав праворуч від вівтаря.


Не зважаючи на те, що храм зруйнований приблизно у 1219 р., сама Горниця вціліла. У 40-х роках XIVст. вона перейшла під опіку францисканців, так тривало аж до 1552 р., поки контроль над нею перейняли турки. Тут, біля Горниці, спочатку знаходився осередок Кустодії Святої Землі. Аж до сьогодні кожен кустош Святої Землі використовує титул «Гвардіан Святого Конвенту Гори Сіон», на якій знаходиться Горниця. Після того як звідси пішли францисканці, приміщення було перетворене на мечеть, про що свідчить міхраб, скерований у бік Мекки, а також арабські інскрипції, що забороняли християнам тут публічно молитися. Однак не вдалося цілком знищити християнський характер цього місця. На колоні, що підтримує балдахін, збереглися зображення пелікана, котрий є символом Євхаристії.


Християни не мали права сюди входити аж до встановлення Ізраїля як держави 1948 р. Надалі там заборонялося звершувати публічні молебні. Хоча мусульмани зреклися своїх прав на Горницю, право на нього досі належить євреям, які дали доступ паломникам до цього місця і дозволяють проводити приватні молитви. У нижній кімнаті, де, згідно традиції Господь Ісус умив ноги апостолам, зараз знаходиться синагога, де від часів Середньовіччя вшановували Гріб Давида у вигляді кам’яного саркофага. Його вкриває оксамитове гаптоване покривало, а єврейський напис означає: «Давид, цар Ізраїлю, живе вічно», а також «Єрусалиме, якщо про тебе забуду, нехай всохне моя правиця».


У 2000 р. як виняток Святу Месу тут звершував св. Йоан Павло ІІ (так само було під час паломництв папи Бенедикта XVI і Франциска). Тоді ж з’явились перші пропозиції про повернення цього місця християнам, ця історія набула широкого розголосу завдяки поширенню інформації світовими інформаційними агенціями. Церква в Іспанії навіть запропонувала взамін на повернення Горниці переказати єврейській спільноті історичну синагогу в Толедо, яку зараз використовує Римсько-Католицька Церква. Не зважаючи на декларації, з плином часу справа Горниці й досі невирішена.


У Горниці стоїть золоте дерево, яке випускає три галузки від одного кореня. Це символізує єдність трьох монотеїстичних релігій, котрі існують в Єрусалимі. Таким був дар св. Йоана Павла ІІ.