Католицький Медіа-Центр Римсько-Католицької Церкви в Україні
» » » 17 листопада - обов'язковий спомин св. Єлизавети Угорської
00:00 П'ятниця 0 269
17-11-2017, 00:00

17 листопада - обов'язковий спомин св. Єлизавети Угорської

Св. Єлизавета Угорська, дочка угорського короля Ендре II з династії Арпадів, народилася в 1207 році в Шарошпатаку (Угорщина). У чотири роки була заручена з Людовіком, сином і спадкоємцем ландграфа Тюрінгії і Гессена, виховувалася при дворі майбутнього чоловіка в Марбурзі і замку Вартбург поблизу Ейзенаха.
З ранніх років Єлизавета відрізнялася благочестям і милосердям: любила молитву, роздавала свої речі біднякам, а подорослішавши, почала відвідувати хворих, допомагаючи їм шанобливо, як Самому Христу.

Наближалося вінчання Єлизавети і Людовіка. У 1217 році помер ландграф Тюрінгії Герман I. Ландграфиня Софія, незадоволена любов'ю невістки до бідняків, спробувала відмовити сина від одруження і вселити йому думку обвінчатися з дівчиною, «яка вміє поводитися, як личить дружині суверена». Але Людовік бачив, який скарб Бог подарував йому в Єлизаветі, і відмовився. Час показав, що він був правий: їх союз, на жаль, недовгий, виявився щасливим.

У 1221 році 18-річний Людовик урочисто обвінчався з 14-річною Єлизаветою. У 1222 році у них народився первісток, названий на честь діда Герман; в 1224 році народилася Софія, а в 1227- му на світ з'явилася Гертруда.

З ранніх років на Єлизавету сильно вплинули францисканці, які в той час тільки починали проповідь у німецьких землях. Ставши правителькою Тюрінгії, вона, під впливом свого духовного наставника Конрада Марбургського, стала ще більше часу і коштів віддавати бідним. Мабуть, саме в цей час Єлизавета вступила в Третій францисканський Чин; вважається, що сам св. Франциск незадовго до смерті відправив послання першій німецькій терціарці. У Ейзенахе завдяки ланграфині Тюрінгії була побудована велика лікарня для бідних. У голодні роки вона щодня годувала сотні потребуючих.

Згідно з переказами, одного разу взимку Єлизавета, що поспішала з милостинею до бідняків, зустріла Людовіка (за іншими відомостями - його брата або дядька). Він сказав, що пропустить її, якщо вона покаже, що цього разу винесла з замку. Єлизавета відкинула плащ, і на їхній подив, на землю посипалися свіжі пахучі троянди. Богобоязливий чоловік дозволив їй продовжувати добродійну діяльність. Ще одна легенда розповідає, як одного разу Єлизавета під час від'їзду чоловіка привела в замок прокаженого сироту, подбала про нього, як про рідного сина і поклала спати в королівське ліжко. Несподівано повернувся Людовік, і розлючена мати, розповіла йому, чим займається в його відсутність дружина, «прикрасивши» розповідь немислимими домислами. Людовік вбіг в спальню, відкинув покривало і в подиві завмер: на ліжку лежав Розп'ятий Христос.

У 1227 році Людовік Тюрингський знову залишає сім'ю і бере участь у шостому Хрестовому поході, оголошеним імператором Фрідріхом II. Додому ландграф не повернувся: у південному італійському місті Отранто він помирає від хвороби. Коли новина про смерть Людовіка досягла Тюрингії, його родичі повстали проти вдови і вигнали її разом з дітьми із замку. За легендою, мешканці Ейзенаха, зі страху перед братами покійного ландграфа відмовилися прихистити Єлизавету, на руках у якої було троє маленьких дітей - молодшій дівчинці виповнилося всього два місяці, - і вигнанці знайшли притулок у хліві. Подяку віддавши Христу за те, що Він, нарешті, дозволив їй і її дітям повною мірою наслідувати Його в злиднях, Єлизавета попросила францисканців побудованого її стараннями монастиря співати гімн Te Deum і дзвонити в дзвони.

Насправді ж, молода вдова отримала належну їй після смерті чоловіка спадщину і могла розпорядитися нею на свій розсуд: вийти знову заміж або віддалитися, як личило особам королівської крові, в монастир. Єлизавета ж вирішує обрати прийнятну для себе форму християнського життя в світі в дусі Третього Чину св. Франциска: вона відмовляється повернутися до Угорщини до родичів, але і не ховається за стінами монастиря, а пов'язує себе обітницями безшлюбності і бідності, веде молитовне життя і вершить справи милосердя в Марбурзі. У 1228 році засновує лікарню для бідних, де трудиться разом з іншими терціарками. Двічі на день відвідує хворих, решту часу збирає подаяння на потреби госпіталю.

Радикальна бідність вдови знову накликала на неї гнів родичів чоловіка, на цей раз вони забрали у неї дітей, щоб виховати їх при дворі. Здоров'я Єлизавети було підірвано, 17 листопада 1231 вона померла в Марбурзі.

У 1235 році Папа Григорій IX канонізував Єлизавету.

У часи Реформації, в 1539 році, ландграф Філіп Гессенський осквернив і захопив мощі св. Єлизавети, однак через 9 років був змушений повернути реліквії на колишнє місце. Частинки мощей небесної покровительки францисканських терціаріїв шануються у Відні (Австрія), Брюсселі (Бельгія) і Вітербо (Італія). Своєю заступницею Єлизавету також вважають медпрацівники, пекарі та члени благодійних товариств.

Джерело - Українська Католицька енциклопедія

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий