25 вересня Церква згадує блаженного Владислава з Гельнюва, покровителя Варшави

Ревний у духовному житті й у справі спасіння душ, приваблював багатьох палкими проповідями й добрими настановами в конфесіоналі. Багато молився й сильно покутував: спав на землі, ходив босоніж навіть у морози, батожив себе. Вирізнявся любов’ю до Христових страждань, Діви Марії й Ісусового Імені.

У 1486–1487 роках досліджував чудеса, які відбувалися за заступництвом святого Симона з Липниці. У 1487–1490 й у 1496–1499 роках був провінціалом ордену. Передовсім піклувався про старших і хворих братів, напоумляв настоятелів монастирів дбати про підлеглих і карав їх за недбальство. Брав участь у генеральних капітулах ордену в Італії. Заснував монастирі в Полоцьку і Скемпому. Аби впорядкувати спільнотне життя, написав для ордену конституції, які пояснюють деякі пункти уставу святого Франциска та пристосовують їх до життя тогочасних монахів.

Владислав запровадив національну мову в літургію: проголошував проповіді польською мовою, складав молитви й пісні для Служби Божої, заохочував до творчості також братів. Блаженного вважають першим поетом країни. Найвідоміший його твір – «Псалтир Ісуса» – за формою схожий на Гіркі жалі, а кожен рядок починається з імені Ісуса.

1504 року став настоятелем у варшавському монастирі святої Анни, де проповідями збирав натовпи. Мав досвід містичних екстазів, останній із яких трапився під час проповіді 1505 року. Він піднісся над амвоном перед очима багатьох вірних, вигукуючи: «Ісус!» Через два тижні отець Владислав відійшов у вічність. Беатифікований 1750 року.

Зображають блаженного у францисканському вбранні, інколи в стулі під час екстазу. Атрибути – фігурка або зображення стражденного Ісуса, батіг.

Покровитель Польщі, Варшави.