«Якби вас тут не було, я б сюди не приїхав…» Святкування 40-річчя священства отця прелата Владислава Чайки у Рівному

Про це повідомляє Луцька дієцезія.

Отець Владислав Чайка приїхав на волинські землі у 1990 р., він — один з перших, хто розпочав відбудовувати Римсько-Католицьку Церкву на цих теренах, його можна назвати «патріархом» Рівненщини – адже 28 років присвятив жертовному служінню тут, будуючи і ремонтуючи храми, служачи, окрім Рівного, також іншим найближчим парафіям, де на той час ще не було священників. Нещодавно, у 2018 р., йому було надано спеціальну відзнаку Святішого Отця — титул прелата. Помолитися за свого отця настоятеля прийшли численні парафіяни й гості. Святу Літургію очолив єпископ Віталій Скомаровський, ординарій Луцький, з яким співслужили прибулі на свято священники Луцької дієцезії.

Під час проповіді єпископ, наголошуючи на вдячності Господу за покликання отця Владислава та за роки його священства, згадав, як майже 25 років тому у парафії св. Флоріана в м. Шаргород, що на Вінниччині, під час святкування 400-річчя від заснування, єпископ Ян Пурвінський дав інтерв’ю, в якому радів зі зростання кількості вірних та покликань, зокрема священницьких… Але сьогодні цього немає, є певна криза, зокрема, спричинена тим, що люди емігрують з країни. І священнику дуже багато коштує, щоб зберегти надію, служачи кільком родинам, що залишилися… На сьогодні є також велика криза покликань, навіть у великих дієцезіях, в чернечих орденах і в семінаріях. Все, що радувало єпископа Яна 25 років тому, минуло — і це теж якийсь знак часу, який має нас чогось навчити. Ми повинні навчитися цінувати священників, яких маємо. Що це означає? Передусім — ставитися до них з повагою, увагою, і слухатися – бо священник не говорить від себе, а несе науку Церкви, Божу науку. Найприємніша річ для священника – щоб його серце бачило віру людей, їхню святість, адже для цього він працює і для цього живе, щоб його віряни любили Бога. І якщо він це бачить, то це найбільша для нього радість, плата і вдячність. Цінувати священника – це молитися за нього. Покликання пастиря випливає з любові до Ісуса і це та правдива причина, чому хтось стає священником. Цю любов дав йому до серця Бог. Тому кожен священник є знаком любові Ісуса Христа до своїх овечок, до нас. Любов є даром, тому ми повинні молитися за наших священників, так, як священники моляться за нас. Священник щодня молиться бревіарій за своїх вірян, Церква ставить йому це як обов’язок, також щонеділі чи в урочистості звершує Літургію за парафіян. Так само і вірянам слід не просто зробити собі загальну постанову молитися, але взяти конкретну молитву і кожного дня молитися за свого настоятеля, наприклад, щоб був святим і сповненим Святим Духом. Молитися цією молитвою за свого священника, єпископа і за покликання — і це буде знак нашої вдячності і того, що цінуємо ці дари…

Після Святої Літургії відбулася урочиста процесія з Пресвятими Дарами навколо храму, під час якої молилися Літанію до Пресвятого Серця Ісуса, а на завершення заспівали Te Deum.

Пізніше парафіяни дякували єпископу Віталію та священикам, діти, зокрема, подарували кожному священику троянду. Далі лунали привітання ювіляру отцю прелату Владиславу, зокрема, наймолодші парафіяни окрім привітань приготували пісню і танок. З найщирішими побажаннями та словами вдячності за служіння звернулися до отця прелата представники численних парафіяльних спільнот.

«Якби вас тут не було, я б сюди не приїхав…» — відповів отець Владислав на привітання, згадуючи, як єпископ, котрий дозволив йому сюди приїхати, довго роздумував над цим складним питанням.

Цього ж дня припало ще одне чудове святкування — одна з подружніх пар парафії святкувала 50-літній ювілей подружнього життя, з чим привітав їх єпископ та отець прелат.

На завершення на подвір’ї храму відбулася спільна агапа для парафіян та гостей, а також святковий концерт, який підготувала молодь парафії. Приєднуємося до щирих вітань для отця прелата Владислава Чайки, нехай Господь зміцнює Вас, Отче, своєю благодаттю, додає сил і наснаги для подальшого служіння на Господній ниві.