Брати як дар: досвід святого Франциска з Ассізі

Святий Франциск з Ассізі виступив джерелом натхнення для Папи, який, вперше в історії, взяв його ім’я. «Пісня створінь», похвала Богові за дар створіння, надихнула енцикліку «Laudato si’», а пізніше братерство (соціальна дружба) перебуває в центрі уваги учительського документа, який Папа підписав 3 жовтня 2029 року на батьківщині цього святого.

Але що означають, ким є «браття» для святого Франциска? Глибоко внутрішню відповідь, яка відслонює це, знаходимо на початку його «Заповіту», де після розповіді про зустріч з прокаженими – до яких його привів Христос, бо він бридився ними – стверджує: «Після того, як Господь дав мені братів, ніхто не показував мені, що я повинен чинити, але Сам Всевишній об’явив мені, що я повинен був жити згідно з моделлю святого Євангелія».

Отож, fraters, браття, представляються Францискові, насамперед, як Божий дар. Несподіваний і, правду кажучи, не безболісний дар, бо ведуть до нової ситуації, що «змушує» просити Господньої допомоги, бо ніхто не може йому сказати, що слід чинити. Браття не є нашим «здобутком», ні не є такими, якими ми прагнемо. Вони є живим ділом Творця, вільно запропонованим кожному з нас. Вони подаровані, тому не можемо їх ні обирати, ні володіти ними, але лише прийняти та любити такими, якими вони є, з їхніми слабостями та відмінностями. Такими відмінностями (а навіть і розходженнями), які, остаточно, лише Господь може погодити, оскільки, як сказав би Папа, гармонію творимо не ми, а Святий Дух.

Те, що є очевидним у святого Франциска з Ассізі та знаходить підтвердження в цьому фундаментальному творі, який підсумовує його земне життя, що братерство не є для нього ідеєю, абстрактною теорією, але – конкретним фактом, досвідом, який перемінює життя. Поряд з цією даністю дійсності, й ще важливішим, бо є його джерелом, відкриваємо, що для Франциска братерство не існує, якщо не визнаємо (і не приймаємо) спільного синівства від Небесного Отця. Всі ми – браття, бо всі – діти того самого Отця. Ніхто, отже, не є для іншого чужинцем. Йдеться про революцію бачення, що в житті Франциска приведе до несподіваних рішень, вершиною яких є знаний візит до Єгипетського Султана. В цьому суть навернення святого з Ассізі, й разом з ним, можемо сказати, кожної людини, яка по-справжньому зустрілася з Ісусом Христом. Бо якщо, в дійсності, не визнається спільного задуму любові Отця щодо нас, не вистачить бути братами й сестрами, навіть біологічно. Бо саме кровний брат убив Авеля. Вбив його, бо ненависть заступила очі Каїна, що, вже не бачачи любов Отця, не визнає також і брата як брата.

Для святого Франциска з Ассізі братерство, однак, не є «статичним» даром, метою в собі. Він підтримується та зростає завдяки любові та приносить насіння миру. Взаємини з братами накреслюють дорогу, започатковують процес, що розвивається у сопричасний вимір. Саме після зустрічі з його братами Господь об’являє йому, що він повинен жити Євангелієм sine glossa, (тобто, буквально), більше того, що слід узгодитися з ним, набрати форму «святого Євангелія». Тобто, зробити це в радикальний спосіб, «без поблажок», цитуючи промовистий образ Папи Франциска.

Для Небесного покровителя Італії піклуватися про інших як про себе самого стає упривілейованим шляхом євангелізації. Тож не може існувати брат, який віддаляється у відокремлення. Це було би суперечністю, анти-свідченням. Для святого Франциска, в дійсності, любов до Отця зростає настільки, наскільки зміцнюється любов до брата, в обличчі якого віднаходяться риси Творця. Любов, яка у Франциска простягається настільки, що набирає космічного виміру, бо братерство виливається в обійми, відкриті кожному створінню: також і Сонце назване братом, а Місяць – сестрою. Через вісім століть, незважаючи на зростання проявів егоїзму та піднесення різнорідних бар’єрів, світ досі відчуває спрагу братерства й батьківства. Постійно їх шукає. Свідчення Ассізького Бідняка, який забажав стати «братом всіх людей», є актуальним як ніколи та закликає нас, разом з іншим Франциском, ступати дорогою братерства.

Джерело: Vatican News