«СОС Дитячі містечка Україна»: триває допомога в межах акції «Папа для України»

Сайт акції «Папа для України» повідомляє, що приблизно 1,6 мільйона українців стали вимушеними переселенцями по всій країні. Багато сімей не можуть повернутися додому через військові дії або втрату засобів до існування.

«Нещодавно я їздила в Луганську область, – розповіла менеджер проекту з надзвичайного реагування "СОС Дитячі містечка Україна" Євгенія Рязаєва. – Поспілкувалася з мобільними бригадами, які їздять по селах і районах до наших бенефіціарів, видають допомогу. Вони просять психологічної супервізії для себе. Соцпрацівники і психологи мають слугувати для сімей ресурсом, підтримкою, але через завантаженість, обсяг роботи та складність цільових категорій, які потребують допомоги, самі психологічно виснажуються, вигоряють.

Я побувала в багатьох сім’ях, яким ми допомагаємо в Сєвєродонецьку, Старобільську та Станиці Луганській. Не тільки продуктами або психологічними послугами, а й ремонтами будинків, квартир, допомогою в утепленні. До матеріальних видів допомоги я раніше ставилася трохи скептично, вважаючи, що краще акцентувати на соцпослугах, мотивуючи сім’ї на розвиток. Однак побачила, що більшість "наших" сімей у СЖО – це не обов’язково алкоголіки чи наркомани. Часто це нормальні сімейні пари або самотні мами, які не можуть впоратися з тягарем проблем, що на них звалився: серйозна хвороба, втрата роботи, війна, вимушене переселення… Їхні ресурси обмежені, а проблеми розв’язати складно або їх багато».

Чоловік мешканки Станиці Луганської Ірини Степанової загинув 2014 року. Ще перед війною, у 2013, він отримав роботу експедитором у Луганську. Сім’я орендувала там квартиру. Почалася війна, й одного разу чоловік потрапив під обстріл. «Мені навіть не пояснили, що саме трапилося, – згадує жінка. – Виїжджали з Луганська ми вже після його загибелі. У грудні 2014 трохи стихли обстріли, і ми поїхали. Було страшно».

Зараз Ірина з трьома дітьми мешкає в батьківському будинку – утримувати дітей самій жінці не під силу. Допомагають батьки. Мама працює. Батько, який раніше працював на заводі в Луганську, зараз підробляє неофіційно – у передпенсійному віці знайти нову роботу тяжко. Колись Ірина працювала помічницею бухгалтера, але повернутися на роботу наразі не вдається – діти маленькі: 3, 4 та 7 років. Хоча старша донька вже ходить у перший клас школи, дитсадок для молодших сина й доньки розташований далеко, і віддавати їх туди страшнувато. Та й знайти роботу у Станиці Луганській не так просто.

«Грошей за втрату годувальника ми не отримуємо, – розповідає Ірина. – Зараз намагаюся оформити документи. Чоловік загинув на окупованій території, свідоцтво було втрачене. Я його відновила і подала в суд. Але щоб оформити українське свідоцтво про смерть, потрібні ще докази – фото з могили, яка залишилася в Луганську (вивезти тіло звідти можливості не було), де я зараз майже не буваю. Тож зі встановленням факту смерті є проблеми. Я намагаюся це зробити з кінця 2015 року. Але тоді в Станиці Луганській не було адвокатів. Зараз я звернулася у NRC (Норвезька рада у справах біженців). Там обіцяли допомогти.

У нас є город, теплиці. Навесні думаємо завести порося, курочок. Це, звсіно, підтримує. Але фінансово все одно скрутно. Тож ми дуже вдячні "СОС дитячі містечка Україна" за утеплення підлоги у флігелі й заміну вікон на металопластикові в межах ініціативи "Папа для України". Нам також пообіцяли придбати для дітей двоярусне ліжко. Такому подарункові я дуже зраділа, бо в дитячій кімнаті для трьох місця малувато. Отримували ми й продуктові та гігієнічні набори для дітей. За всю цю допомогу я надзвичайно вдячна, як і за надані психологічні консультації для дітей. 

Обстріли ми застали і в Луганську, і в Станиці Луганській. Ховалися в підвалі. Якщо не встигали добігти, просто падали на підлогу. У вікнах тріскалося скло, тріщав шифер. Діти були перелякані – у них на очах відбувалося щось страшне. Вони й досі прокидаються і плачуть уночі, лякаються шуму. Якщо щось із грюкотом падає, біжать у хату, до мене. Психологи працювали з дітьми. Це дуже допомогло».

Анжеліка Разумная – корінна мешканка Станиці Луганської. Не виїжджала з сім’єю й під час обстрілів. Чоловік працює в комунальному підприємстві «Теплосервіс» Станично-Луганського району. Сама ж Анжеліка за спеціальністю – продавець. Раніше працювала в супермаркеті, який знаходиться в Макаровому. Потім народилися діти – доні зараз 5 років, старшому синові 4 роки, а молодшому – 8 місяців. Унаслідок бойових дій донька втратила слух. Навесні минулого року їй зробили кохлеарну імплантацію.

«З трьома дітьми, звісно, важкувато, – ділиться Анжеліка. –  Виживаємо завдяки благодійній допомозі. Під час обстрілів були зруйновані господарчі будівлі, пошкоджений будинок – довелося міняти дах. Ми дуже вдячні ініціативі "Папа для України" за допомогу з ремонтом: у будинку перекрили дах, поставили пластикові вікна. Стало значно тепліше. Постійно допомагали нам також із продуктами харчування й наборами гігієни для дітей. Це для нас – величезна економія».

У складних ситуаціях опиняється безліч сімей на прифронтових територіях. Вони вибиваються з останніх сил, але злидні, безробіття й бездомність не дають шансів забезпечити дітям нормальні умови життя. В умовах війни сім’ям потрібна елементарна підтримка, часто навіть не матеріальна. Тож спільний проект «СОС Дитячі містечка Україна» й акції «Папа для України» – важлива допомога для них, адже бодай частково допомагає впоратися з негараздами, показуючи, що люди не самі, що є ті, кому до їхніх проблем не байдуже. Це втримує сім’ю від того, аби не скотитися на соціальне дно, звідки повернутися потім буде складно… І дехто не повертається. Якщо цю сім’ю «знайшли» надто пізно або вона сама не хоче жити інакше.

Історії сімей, яким вдалося допомогти, читайте на сайті акції «Папа для України».

За темою:
Завершилася реабілітація дітей війни в таборі «Лісова застава» під Києвом у межах акції «Папа для України»
Триває проект «Насіння. Їжа на кожен день» у рамах акції «Папа для України»
«СОС Дитячі містечка»: За підтримки Папи й далі допомагаємо постраждалим від війни