Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Папа, філософ і віра апостолів
10:13 Субота 0 204
30-06-2018, 10:13

Папа, філософ і віра апостолів

30 червня 1968 року Павло VI проголосив у соборі святого Петра «Символ віри Божого люду». Вирішальним фактором цієї події стала дружба Папи Монтіні з філософом Жаком Марітеном.
29 червня 1978 року, в урочистість святих Петра і Павла, Папі Павлові VI залишалося кілька тижнів життя. Це було його останнє публічне богослужіння. У проповіді літній Папа, зранений у саме серце смертю Альдо Моро, хотів накреслити зворушливий звіт про важкі часи, «коли Господь вирішив довірити нам Свою Церкву». Він згадав про важливий крок свого понтифікату – акт усецерковного сповідання віри, який за десять років до того, 30 червня 1968, він урочисто виголосив як «зобов’язання від імені всієї Церкви у формі “Credo del popolo di Dio” – “Символу віри Божого люду”»; це «узагальнене сповідання віри» Папа запропонував як спосіб повернутися до джерел у час, коли «доктринальне експериментаторство, здавалося, похитнуло довіру багатьох священиків і вірян».

«Символ віри Божого люду» – це один із найпрозоріших пророчих жестів, які Римські Понтифіки чинили в минулому столітті. Цим сповіданням істини християнської віри Папа Монтіні ще раз повторив, що тут, на землі, передчуття спасіння – це дар благодаті, а не результат людської впевненості. Простими словами він визнав, що Церква – це не релігійна організація з чистих і досконалих осіб, яка прагне сама створити свій сенс в історії. Вона позбавлена життя, якщо не має благодаті.

Передумови появи «Символу віри Божого люду» були непрості.

1967–1968 роки Папа Павло VI хотів присвятити особливому спогадуванню й літургійному вшануванню апостолів Петра і Павла з нагоди дев’ятнадцятого століття їхнього мучеництва. Так був проголошений Рік віри. Папа вирішив завершити його на площі Святого Петра 30 червня 1968 року, проголосивши урочисте сповідання віри – «Символ віри Божого люду».

Рік віри знаменував вирішальний злам – хоча багато сучасників так і не усвідомило цього – у понтифікаті Павла VI і в історії всієї Церкви. Щойно закінчився Другий Ватиканський Собор; так звана «весна Церкви» принесла знаки неспокою, зумовленого клерикальним тріумфалізмом тих, хто уповав на відкриття «нового» християнства, адаптованого до сучасності. «Але неможливо зруйнувати вчорашню Церкву – і вже сьогодні збудувати нову», – попереджав Павло VI на одній з аудієнцій 1966 року. Він, проте, не заперечував маршруту, визначеного Собором, і не проголошував «культурної війни» задля подолання тих фактів і явищ, які викликали неспокій. У цей момент йому важливо було нагадати всій Церкві про її унікальні й неоціненні скарби: віру апостолів, збережену завдяки Традиції; і бідняків, які першими покликані, щоб насолодитися дарами благодаті. Невипадково 1967 року енцикліку «Populorum progressio» він присвятив «людові голодному», який волає до сумління «люду насиченого».

Мало хто усвідомив пророчу ясність «мінімалістичного» вибору Павла VI. Прихильники просвітництва й так звані прогресисти сприйняли його як особистий крок Папи, зумовлений песимізмом і меланхолією. Так звані реакціонери-консерватори вважали все, що відбувалося після Собору, катастрофою, а її рушієм називали саме Папу Монтіні. Клерикали всіх рівнів у звичайному повторенні основного змісту католицької віри вбачали «занадто просту» відповідь на виклики історії та кризу Церкви. На їхню думку, ситуація потребувала складнішої стратегії. Пристосуватися до світу, казали одні; протистояти облозі сучасності та боротися з нею, закликали інші. Колишній єзуїт Карло Фальконі, який був лідером тодішніх експертів-ватиканістів у виданні "L’Espresso", писав, що Рік віри й «Символ віри Божого люду» були «поглинуті прірвою мовчання»: більшість католицьких інтелектуалів проігнорувала ці події. Проте лише слова й жести цього Року віри, який можна вважати однією з форм учення Папи Монтіні, – серед них і «Символ віри Божого люду» – вивели Церкву на правильний шлях, попри характерну для наших часів спокусу довірити свою місію стратегіям фахівців з маркетингу.

Протягом Року віри Павло VI повторював, що найпростіший спосіб зберегти спадок благодаті, яку Господь дає Церкві, – це залишатись у вірі апостолів, не винаходячи нічого новаторського. Саме в цій простій вірності може процвітати дар християнського життя. 26 червня 1968 року Папа проголосив автентичність тілесних мощей святого Петра, які відкрила археологиня Маргеріта Ґуардуччі. За словами Папи Монтіні, «ані римляни, ані ті, хто прибуває до Рима, не можуть обминути увагою ці людські й матеріальні згадки про апостолів, завдяки яким розпочалося наше релігійне життя». Потім, 30 червня, Рік віри був увінчаний урочистим актом проголошення «Символу віри Божого люду». Цей текст побудований за зразком Нікейського символу віри, який ми промовляємо на Месі, але з важливими доповненнями.

2008 року в інтерв’ю для міжнародного щомісячника «30 Giorni» кардинал-домініканець Жорж Котьє (1922–2016; 1990–2005 – теолог Папського дому) розповів, що текст «Символу віри Божого люду» безпосередньо належить перу не когось іншого, як Жака Марітена, видатного французького філософа, теоретика зустрічі християнства й сучасності, який протягом десятиліть публічно публічно виступав на захист Монтіні, тоді як деякі богослови Святої Палати звинувачували того в «інтегральному натуралізмі».

У період після Собору попри похилий – понад 80-річний! – вік Марітен критикував псевдокультурне оновлення, яке, на його думку, вкорінялося серед мирян і духовенства під гаслом «відкритися світові». Але він гадав, що на кризу не варто реагувати дисциплінарними заходами – треба радше повторити з усією простотою основні тези віри, які Церква проголосила на найважливіших Вселенських Соборах. У листі до женевського кардинала Шарля Журне Марітен виклав свої інтуїції: необхідний «догматичний акт щодо змісту самої віри» – «Верховний Понтифік має скласти повне й докладне сповідання віри, яке пояснювало б усе, що насправді міститься в Нікейському символі віри».

Кардинал Котьє згадує, що кардинал Журне розповів про ідеї Марітена безпосередньо Павлові VI, який попросив прислати йому проект такого сповідання. Марітен склав робочий текст (фінальна версія, опублікована згодом, не дуже відрізнялася від первісного проекту). У документі йшлося про такі аспекти католицької віри, як первородний гріх, таємниця втілення, смерть і воскресіння Ісуса Христа, природа месальної жертви, тілесна присутність Христа в Євхаристії, створення ex nihilo світу й кожної людської душі.

«Символ віри Божого люду» – це пророчий жест також і в тому, як саме він був проголошений: наступник святого Петра просто й особисто проказав його, довірившись відчуттю віри старого друга-філософа, якого колись звинувачували в компромісі з секуляризованою сучасністю.

Джанні Валенте

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий