Антифони «О» – впровадження в таємницю Різдва

Отче, що таке антифони «О»?

Досі невідомо, хто був автором цих антифонів. Назва походить від того, що кожен із них починається з вигуку «О!» та подальшого заклику. Ці антифони традиційно звучать наприкінці Адвенту, з 17 до 23 грудня, і безпосередньо впроваджують тих, хто молиться, у таємницю Різдва Христового. Уперше західна Церква урочисто святкувала Різдво 336 року. Перед тим більший акцент робили на святі Воскресіння Господнього, але за триста років Церква дійшла «до початків»: адже якщо Спаситель воскрес із мертвих, то, значить, колись Слово мусило стати тілом.

Антифонами, зокрема й антифонами «О», розпочинається і завершується спів гімну Марії «Magnificat» – «Величає душа моя Господа» – під час вечірні. Кожен із них показує, як в історії людства історія Спасіння, неначе сходинками, провадила людей до зустрічі з Воплоченим Словом. Тематично антифони «О» спочатку ніби «звужують» історичний часопростір, зводячи до переламної точки, а згодом – «розширюють», відкриваючи його на урочистість Різдва.

У нинішній – після ІІ Ватиканського Собору – літургійній практиці ці антифони з Літургії Годин введено й до чину Святої Меси цих самих днів, з 17 до 23 грудня, після співу «Алілуя», який впроваджує вірних у таємницю Євангелія. Вони стають ніби ще однією сходинкою до цієї таємниці.

У IV столітті та якийсь час згодом не було такого особливого періоду, який відомий у формі сучасного Адвенту. Тому ці сім днів перед надвечір’ям Різдва виконували роль урочистого очікування. Саме тому, гадаю, антифони «О» й були співаним відповідником Адвенту, адже дозволяли зрозуміти всю логіку Божого Об’явлення.

Ви говорили про «звуження» і «розширення» часопростору в цих антифонах. Як саме виглядає їхня структура?

Вона практично відповідає перебігу історії спасіння людства. Спочатку Бог сотворив людей – Адама і Єву, чиї нащадки заселили світ; згодом з-поміж цих людей було обрано Ноя; потім серед нащадків Ноя – Авраама; з-поміж нащадків Авраама – дванадцять поколінь Ізраїля; а поступово з цих дванадцяти колін за часів царів єдиним носієм Божого Слова залишилося коліно Юди. Ми бачимо, що від усього людства через родину Ноя й аж до коліна Юди відбувається таке своєрідне «звуження» – аж до того моменту, коли приходить Христос, Який обирає дванадцятьох апостолів, посилає їх по всьому світові й тим самим знов робить Слово Боже доступним людству, розширюючи Господній задум Спасіння від локального рівня Галілеї аж до вселенського обширу. Антифони «О» дуже добре передають цей характер звуження й розширення простору Спасіння.


Перший із них, на 17 грудня, має назву «O sapientia» – «О мудросте». Тут оспівується мудрість, яка зійшла згори, і ця мудрість – Христос. Проте саме поняття мудрості в цьому контексті належить до того періоду історії Спасіння, коли людство ще не знало Христа. Бог, створюючи цей світ, зробив його раціональним. І людина, яка шукає сенсу життя, може відчитати і в собі, і в світі цю Божу мудрість: що існують причини й наслідки подій; що люди народжуються, живуть і вмирають; що все спрямоване до мети, усе має сенс; що є мудрий порядок світобудови тощо. Тут оспівується саме така мудрість, яка прийшла з висоти – мудрість про початок і кінець. І цей антифон містить заклик до мудрості – аби вона прийшла й навчила нас ходити дорогами справедливості, адже кожна людина спроможна побачити мудрість Божого задуму.

Другий антифон, 18 грудня, – це «O Adonai» – «О Господи». Цікаво, що тут у латинській мові використано єврейське слово «Адонай». Цей антифон апелює вже до типової традиції Ізраїля визнавати свою віру в Єдиного Бога через молитву: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний». Подальший текст каже: «Вождю дому Ізраїля, Ти дав Закон Мойсеєві на Синаї, прийди й визволи нас Своїм простягненим раменом!» Отож, цей антифон відсилає до наступного етапу історії Спасіння, коли Мойсей виводить ізраїльський народ із Єгипту й переводить його через Червоне море, де беззбройні ізраїльтяни заступництвом Творця здобувають перемогу над єгиптянами. І тут-таки згадано гору Синай, де Бог не лише дав Закон, а й усиновив обраний народ. Тут обраний народ став підвладний Господові-Адонаю.

19 грудня співаємо «O radix Jesse» – «О кореню Єссея»: «Ти, що возносишся як знак для народів, прийди, щоб нас визволити, прийди без зволікання». Пригадаймо, що Єссей був батьком Давида, майбутнього царя Ізраїлю.

Ідеться про наступний крок історії Спасіння – час, коли Ізраїль не мав міцного володаря, але вже відчував потребу сильного земного провідника. І згодом, як знаємо, біблійні пророцтва щодо царювання над обраним народом сповнились у Христі, нащадкові кореня Єссеєвого.


Наступний антифон, 20 грудня, має назву «O clavis David» – «О ключе Давидів». Антифон містить такі слова: «Ти відкриваєш двері вічного царства, прийди і виведи з в’язниці бранця, що сидить у темряві повній». Цікаво, що цей текст взято безпосередньо з Одкровення святого Йоана. Тут ідеться про Христа, Який має ключі від брами вічного життя: Він відмикає – і ніхто не може замкнути, Він зачиняє – і ніхто не може відчинити. Це означає, що тільки Бог має ключі від людського Спасіння. Зверніть увагу, що у всіх цих антифонах заклики, які починаються з вигуку «О», стосуються саме Христа – як усе нові акти драми історії Спасіння.

І – ще цікаво – саме цей антифон можна вважати своєрідним «серцем хіазму», переламним пунктом, отією найвужчою точкою історії Спасіння, після якої мають відбутися наступні її етапи, спрямовані до розширення часу й простору.

Тож далі ми, так би мовити, виходимо в широкий світ?

Так. І 21 грудня, в атифоні «O oriens» – «О сходе», співаємо: «О сходе сонця, блиску світла вічного, сонце справедливості, прийди й освіти тих, хто сидить у темряві й тіні смертній». Тут уже безпосередньо йдеться про світло та схід сонця. Невипадково давні храми були «орієнтовані» в буквальному сенсі – тобто побудовані в напрямку сходу-орієнту, аби усі разом із священиком дивилися в той бік під час молитви, чекаючи сходу сонця справедливості.

Потрібно ще врахувати, що Різдво Христове припадає на період, коли ночі найдовші. Саме 21 грудня тривалість дня найкоротша, а ночі – найбільша, а з цієї дати день починає поступово довшати. Тому цей антифон набуває особливого, наочного сенсу.


Антифон на 22 грудня – «O rex gentium» – «О царю народів». Він оспівує наріжний камінь, на якому зведена вся будівлю Церкви Христової. «Прийди і спаси людину, яку Ти створив із пороху земного» – ця фраза неначе знов відсилає нас до початків Книги Буття, коли Бог сотворив із нічого світ, а з пороху земного – людину. Контекст антифону вже більш людський, але цар народів не означає якогось політичного лідерства, а має глибший метафізичний сенс. Ідеться про того Царя, Яким від початку світу є Христос і Який нині, і повсякчас, і на віки вічні творить і будує людину. Цікаву інтуїцію щодо цього мав святий Тома Аквінський, коли казав, що Бог, створюючи людину, мав за взірець Свого улюбленого Сина.

Останній антифон, співаний 23 грудня, – це «O Emmanuel»: «О Еммануїле, наш царю та законодавче, прийди, спаси нас, Господи, наш Боже». Цей текст покликається на пророка Ісаю. У буквальному сенсі Еммануїл означає Бога, Який перебуває близько, з нами. Він не десь за світами, а ближчий до людини, ніж вона сама до себе. Знову повторюється слово «цар» із попереднього антифону, проте акценти інші: Христос безпосередньо визнаний царем і Богом для всіх християн, які благають Його про Спасіння. Тут уже нема ні інтуїцій мудрості, ані образів чи символізму Старого Завіту – це вже безпосереднє проголошення Христа, Втіленого Слова, Царем і Спасителем світу. Для розуміння цього антифону надзвичайно важливий контекст прологу Євангелія від Йоана.

Хотів би наголосити, що й кожен з цих антифонів зокрема, і всі вони разом мають дуже багато смислових шарів, які потребують глибокого зосередження, роздумів та усвідомлення. Усі вони поступово ніби готують християнина до адекватного сприйняття урочистості Різдва, перша вечірня якого настає одразу після закінчення цього самобутнього літургійного відтинку Адвенту.

Дякуємо за цікаву розповідь.

Розмовляли Олексій Браславець і Галина Глодзь