Святий Йосиф – знавець «мистецтва доброї смерті»

«Ніщо у світі не є певним, окрім смерті та податків», – говорив Бенджамін Франклін, а Роберт Болт стверджував, що «смерть приходить до всіх нас». Святий Павло ж запитував: «О, смерте, де твоє жало?», а Мартін Лютер писав, що кожна людина «повинна сама повірити й сама помирати».

Апостоли та мудреці, поети та вчені – усі погоджуються, що життя закінчується, але як протистояти смерті? Християнство обіцяло життя після смерті, і Католицька Церква запропонувала вчення та побожні практики, щоб підготуватися до такого життя, але настала Реформація: люди постали перед вибором, у що чи кому вірити, а ставки – вічність – були високими. А якщо хтось вибирав нерозумно?

Мистецтво доброї смерті

Контрреформація відродила «Ars Moriendi» – мистецтво доброї смерті, до якого заохочував, зокрема, св. Роберт Белларміно, який написав своєрідний довідник про те, як померти святою смертю. Цей надзвичайно популярний трактат знайшов своє досконале художнє відображення у св. Йосифові, знавці доброї смерті.

«Історія Йосифа Теслі» – це апокрифічна книга V століття, яка нібито описує життя св. Йосифа від першої особи, не ким іншим, як Ісусом Христом. Історія стверджує, що св. Йосиф дожив до 111 років і наприкінці свого життя був глибоко стурбований, відчуваючи, що обтяжений гріхом.

Ісус, як оповідач, відчуваючи неспокій у його серці, втішав свого опікуна разом із Марією, відганяючи демонів, і наказав ангелам Гавриїлу та Михаїлу привітати Йосифа на небесах. Чого ще можна хотіти, коли отримуєш особисту гарантію від Месії, що тобі приготоване місце в раю?

Як художники зображують смерть св. Йосифа

Тема смерті св. Йосифа почала розвиватися в період бароко, але вже до кінця ХVII століття, надходили часті замовлення на вівтарі, що давали художникам можливість розвивати нові композиційні ідеї.

Французький художник Жак Стелла був одним із перших, хто зайнявся цією темою в 1655 році, після тривалого перебування в Італії. Замкнута композиція – плоска дерев’яна стеля та товста кам’яна стіна – здаються метафорою смерті, темної та замкнутої. Ліворуч – пам’ятки робітничого життя для забезпечення сім’ї: через двері видно робочий стіл Йосифа, а дерев’яні меблі – справа його рук.


Сивоволосий Йосиф при смерті, а синьо-сіра постіль підкреслює його блідість. Він сидить, зізнаючись у своїх страхах й споглядаючи на Ісуса з надією. Марія, по той бік ліжка, стискає руки, дивлячись із сумним співчуттям на стражденну душу. Можна уявити, як Йосиф вимовляє слова з апокрифічної розповіді: «Справді, агонія та страх смерті вже оточили мене; але як тільки я почув Твій голос, душа моя заспокоїлася. О, Ісусе з Назарету!» Ісус, у свою чергу, вказує на себе, стверджуючи, що Він є Спасителем. Яскравий одяг Ісуса та Марії контрастує з примарною сірістю Йосифа. Червона туніка Христа (символ його смертної природи) найближче до блідого тіла Йосифа, нагадуючи їхню спільну людськість, а також власний досвід смерті Ісуса. Яскраво-блакитний колір його накидки символізує благодать і віддзеркалюється в вуалі Марії: смерть Йосифа «пом’якшена» благодаттю.

Зображуючи двох ангелів: Гавриїла та Михаїла, Стелла також використав елементи маньєристського живопису. Вони мило позують, склавши в молитві руки, очі спрямовані вгору, де вже відкрилися небеса, щоб привітати Йосифа. Яскраво-зелений одяг одного з ангелів додає святкової нотки. Від холодних відтінків Йосифа до теплого сяйва Неба – смерть Йосифа візуалізується, як перехід у краще місце.

Взірцева смерть, взірцева жалоба

Смерть св. Йосифа в іконописі почала розвиватися у ХVIII столітті, коли болонський художник Джузеппе Марія Креспі започаткував нову іконографію. У його творчості фігури поглинуті караваджійськими тінями. Йосиф зображений в останній смертній агонії, витягнутий на смертному ложі, яке тривожно виступає до глядача. Ми більше не є свідками цієї смерті на відстані, але стоїмо в ногах Йосифа. Заплакана Марія молиться біля імпровізованого вівтаря, стискаючи хустку. Скляна посудина на столі натякає на останнє помазання.


Креспі залишає простір невизначеним, темні тіні заповнюють фон. Лише зі сторони глядача, де з-під простирадла визирає куточок потертого матраца, ретельно зображено столярні інструменти, покинуті біля ліжка. Квітучий жезл, символ його цнотливого шлюбу, однак все ще квітне.

Ангели в приглушених тонах виходять із тіні, молячись, і лагідно тримають голову Йосифа. Старий чоловік при смерті лежить мовчки, втішений Ісусом, який, в Історії «тримав його за руку цілу годину». Йосиф отримує останнє благословення від Христа, і таким чином його підготовлену душу супроводжують до Неба. Робота Креспі навчає вірних не лише тому, як прийняти смерть, а й як служити помираючому – з молитвою, тихо й спокійно, незважаючи на смуток розлуки.

Вільям Блейк, екстраординарний ілюстратор «Втраченого раю» Мільтона та «Божественної комедії» Данте, створив надзвичайно особисту версію «Смерті Йосифа» в 1803 році. Будучи настільки ж унікальною та прекрасною, вона заслуговує на хвилину уваги.


Блейк, віруючий християнин, був захоплений духовними речами. На цій картині Йосиф лежить на довгому смертному ложі, його голова м’яко поміщена на сяючих колінах Богородиці. Ісус схиляється над ним, немов витягуючи його душу, щоб послати її на Небо. Усі троє оточені різнокольоровою «аркою ангелів» – веселкою, що несе обіцянку миру. Здається, наче картина передвіщає власну смерть Блейка через 25 років, коли її свідки говорили: «Незадовго до своєї смерті його обличчя стало справедливим, очі просвітліли, і він вибухнув співом про речі, які він бачив на небесах».

Після майже півторарічної пандемії, коли багато людей померли на самоті та без останніх таїнств, немає кращого часу, щоби відновити побожність до Йосифа, як знавця «Ars Moriendi».

Переклад КМЦ за Aleteia