Мама Карло Акутіса: «Поруч із ним відчувалася присутність Христа»

У цьому ексклюзивному інтерв’ю ви почуєте прекрасні слова мами про свого сина і побачите приватні кадри з Карло Акутісом.

Цей матеріал — винятковий. Марінелла Бандіні мала дуже теплу та особисту розмову з мамою блаженним Карло Акутіса. Крім того, пані Антонія Сальцано показала фрагменти приватних відео, знятих у сімейному колі. На них можна побачити Карло — хлопчика, підлітка — в неформальній обстановці. Майбутній блаженний, який показує на камеру язика? Чому б ні!

Карло Акутіс — це блаженний міленіал, юнак, такий, як усі, але трішки винятковий

Коли він був маленьким, я любила з нього жартувати, називаючи його «маленьким Буддою». Казала, що він «просвітлений»… Він завжди був таким великодушним, таким добрим, таким безкорисливим, ввічливим, слухняним. Але насамперед — чистим. Це було так особливо, що навіть коли він проходив повз телевізор і там транслювалася дещо «пікантна» реклама, він прикривав рукою очі. Він також мав велику віру: щодня ходив на Святу Месу, на Євхаристійну адорацію, щодня молився Розарій, читав Святе Письмо.

Як виглядало щоденне життя Карло?

Як і всі діти, він ходив до школи, робив домашні завдання. Єдине, що замало було спорту, він не дуже любив спорт. Грав у футбол, але слабо, хоча це було для нього доброю забавою. В усьому, що робив, Карло ставив собі запитання: «Чи сподобається це Ісусові? Чи можу я це зробити для Ісуса?» Навіть в інтернеті — він готував презентації про Євхаристійні чуда. Ця любов до Ісуса… Він хотів заразити нею інших, хотів допомагати іншим! Карло був упевнений, що Бог завжди на нашому боці. Це відчувалося. Це було щось надзвичайне! Саме тому його звичайне життя було незвичайним, бо поруч із ним можна було відчути присутність Христа.

Карло був дуже чутливим до потреб слабких. Ще дитиною він дбав про найбільш потребуючих, також тих, кого іноді переслідували. Він помічав їх і негайно брав під своє крило. Завдяки своїм заощадженням опікувався кількома дітьми через дистанційне усиновлення. Робив, що тільки міг. Допомагав бездомним, які ночами спали під арками храму; приносив їм спальники, ковдри, їжу, організовував для них спальні контейнери. Це був такий собі «міні-карітас». Коли я хотіла купити йому дві пари черевиків, він розізлився, сказав, що однієї пари достатньо. Сказав: «Віддаймо ці гроші бідним». Він дуже, дуже добре це розумів. Це присоромлювало навіть нас, дорослих, бо він був трохи суворий. «Моє призначення — це Небо», — так він казав.

Карло помер буквально за кілька днів від гострої лейкемії 12 жовтня 2006 р. Йому було тоді 15 років. Я була біля нього, коли він помирав, і думала: «Це святий». Він ніколи не скаржився, завжди усміхався. Коли лікар запитав його, чи він страждає, Карло відповів: «Є люди, які більше страждають, ніж я». Звісно, ми завжди пам’ятатимемо, як він помирав. Святий Франциск називав смерть «сестрою смертю». А для Карло смерть точно була зустріччю з Улюбленим; необхідним кроком для зустрічі з Ним.


Тіло Карло залишилося нетлінним. Його серце стало реліквією

Нетлінне серце Карло — це щось емблематичне, тому що серце, як каже Святе Письмо, — це місце, де ми приймаємо найсміливіші рішення; місце, де наша воля справді йде за Богом. Але серце — це також символ любові. Це очевидно, що таємниця Христа — любов. Євхаристія — це джерело любові. Бути святим означає любити Бога понад усе, а ближнього — як себе. Це означає — поставити Бога на перше місце і живитися Євхаристією; черпати з джерела любові — Христа, який нам у цьому допомагає.

Смерть Карло показала, як проста віра може змінити світ

Карло знав усіх сусідів, із кожним вітався, для всіх був другом, цікавився ними. Якщо хтось проходив обік, він одразу з ним вітався, тепло усміхаючись. Сакристіянин із нашої парафії, родом зі Шрі-Ланки, дуже глибокий, віруючий, написав вірша.

Як він його написав?

Я думала, що вони спілкувалися між собою, але виявилося, що Карло тільки казав йому: «Привіт!», вітався з ним. Карло справив на нього таке враження, що сакристіянин сказав йому: «Ти незрівнянний». Під час похорону храм був такий повний, що багато людей залишилися на вулиці. Я подумала: «Звідки він знає всіх цих людей?» Вони всі були його приятелями, з якими Карло познайомився у житті: коли ходив по харчі до супермаркету або по дорозі до школи. Це навіть допомогло мені краще зрозуміти Карло, який жив своїм звичайним, простим життям, таким, як і всі інші діти. Коли насправді поставиш Христа в центрі й керуватимешся любов’ю до Бога — все твоє життя стане просвітленим, ніби сонце осяює все навколо. Таким було життя Карло. Таким був Карло.

Джерело: CREDO