12 липня Церква згадує святого Брунона Кверфуртського, єпископа і мученика

Навчався в славетній кафедральній школі в Магдебурзі та, закінчивши її 995 року, залишився там каноніком. Через два роки став капеланом імператора Оттона ІІІ й супроводжував його в подорожі до Рима, де 998 року вступив у бенедиктинський орден і взяв ім’я Боніфатій.

Познайомившись зі святим Ромуальдом, засновником камедулів, 1001 року долучився до грона його духовний синів й оселився неподалік від Равенни. Жив як аскет і пустельник, проте відчував прагнення місійної діяльності. На прохання Оттона ІІІ того самого 1001 року два ченці вирушили на терени Польщі, аби там заснувати монастир і проповідувати, а Брунон мав долучитися до них, отримавши дозвіл на місійну діяльність. Окрім згоди, Папа Сильвестр ІІ дав йому ще й номінацію на місійного архієпископа. Щоправда, поки Брунон чекав свячень, які відбулися лише 1004 року, його брати стали мучениками, а політична ситуація змінилася: конфлікт між Генріхом ІІ і Болеславом Хоробрим призвів до війни.

Ставши єпископом, Брунон у 1005–1008 роках провадив місійну діяльність серед угорців і поляків, побував у Київській Русі та проповідував серед печенігів. 1009 року разом із 18 товаришами він вирушив до пруссів; там місіонери й загинули. Брунону відрубали голову.

Святий залишив по собі «Житіє святого Войчеха» (1004), «Житія п’яти братів мучеників» (на честь ченців, які загинули в Польщі) та славетний лист до імператора Генріха ІІ (бл. 1009), у якому докоряв імператору за війну проти Польщі й за союз з язичниками. Канонізований між 1019 і 1025 роками.

Зображають святого в чернечих або єпископських шатах, часто серед язичників чи навколішки й зі стятою головою.

Уклала Юлія Бойко