Папа про молитву: Сперечатись із Богом, але з готовністю підкоритись Його волі

Про це повідомляє Vatican News.

Вчімося від Авраама молитися з вірою, що означає слухати Бога, а навіть і сперечатися з ним, але завжди бути готовим прийняти Його слово та впроваджувати його в життя. Таким заохоченням Папа Франциск підсумував п’яту катехизу з циклу повчань про молитву. Свої роздуми, якими він поділився під час загальної аудієнції в середу, 3 червня 2020 року, шо транслювалася з робочого кабінету в Апостольському палаці, Святіший Отець присвятив досвідові праотця Авраама.

Несподіваний голос

Як зауважив Наступник святого Петра, одного дня в житті Авраама «несподівано зазвучав голос», який запросив його розпочати «абсурдну» подорож: зректися своєї батьківщини, своєї родини, вирушивши до «нового, іншого майбуття». І все це – «на основі обіцянки», якій залишалося лише довіритись. І це вимагає мужності…

«Біблія, – сказав Папа, – мовчить про минуле праотця. Логіка речей дає припустити, що він поклонявся іншим божествам; можливо, був мудрецем, призвичаєним досліджувати небо та зорі, можливо... В дійсності, Господь обіцяє йому що його потомство буде численне як зорі, якими всіяне небо».

Новий спосіб взаємин з Богом

Отож, Авраам послухав Божий голос і довірився цьому слову, вирушивши в дорогу. І з цього, за словами Святішого Отця, народився «новий спосіб сприймання взаємин із Богом», і саме з огляду на це праотець Авраам присутній у великих єврейській, християнській і мусульманській духовних традиціях як «досконалий Божий муж, здатний підпорядкуватися Йому, також і тоді, коли Його воля виявляється важкою, а навіть і незрозумілою».

«Отож, Авраам є мужем Божого слова. Коли промовляє Бог, людина стає адресатом цього слова, а її життя – місцем, у якому воно повинно втілитися. Й це є великою новизною на релігійній дорозі людини: життя віруючого починає сприйматися як покликання, як поклик, як місце здійснення обітниця, тож вона переміщується світом не так під тягарем загадки, як силою цієї обітниці, що одного дня здійсниться», – зазначив Папа.
 
Віра, що стала історією

Далі Святіший Отець вказав на те, що читаючи Книгу Буття, можемо побачити, як Авраам переживав молитву в «постійній вірності тому слову». В житті Авраама «віра ставала історією», тобто, Бог сприймається не лише як щось далеке і загрозливе… Бог Авраама – це «мій Бог», «Бог моєї особистої історії, Який скеровує мої кроки і не залишає мене, Бог моїх днів і супутник у моїх пригодах». «Чи маємо такий досвід Бога?» – запитав Папа.

Наступник святого Петра зазначив, що цей довід Авраама засвідчений в «одному з найоригінальніших текстів історії духовності», яким є «Меморіал» Блеза Паскаля. Він починається словами: «Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, а не філософів і мудреців. Впевненість, впевненість. Почуття. Радість. Мир. Бог Ісуса Христа». Цей текст, написаний на шматку пергаменту, був випадково знайдений після смерті автора, зашитий в його камзолі. Він є вираженням «не інтелектуальних роздумувань про те, яку концепцію Бога може мати мудра як він людина, але пережитого відчуття Його присутності». Паскаль навіть зафіксував точний момент, коли це трапилося: вечір 23 листопада 1654 року.

Молитва, що виражається вчинками

«Молитва Авраама виражається, насамперед, вчинками: муж мовчання, на кожному етапі споруджує вівтар Господеві», – навів Святіший Отець слова Катехизму Католицької Церкви, вказуючи на те, що праотець не спорудив храм, але «всіяв свій шлях камінням, які нагадують про Божий перехід». Перехід «несподіваного Бога», як от тоді, коли Він відвідав його у постаті трьох гостей, яких він із Сарою, своєю дружиною, турботливо прийняв, а вони звістили їм про народження сина Ісаака.
 
«Таким чином Авраам став близьким Богові, спроможним навіть сперечатися з Ним, але завжди залишаючись вірним. Він розмовляє з Богом, дискутує. Аж до найвищого випробування, коли Бог просить принести в жертву саме сина Ісаака, дитину, народжену в старості, єдиного спадкоємця. В цьому епізоді Авраам пережив віру як драму, як блукання напомацки серед ночі, під небом, цього разу не всіяним зірками. Й дуже часто також і нам трапляється блукати в темряві, слід робити це з вірою. І Сам Бог зупинить руку Авраама, вже готову завдати останній удар, пересвідчившись у Його дійсно цілковитій готовності», – підсумував Папа, закликавши:

«Браття й сестри, вчімося від Авраама! Вчімося молотитися з вірою: слухати Господа, прямувати вперед, вести діалог аж до дебатів, не біймося сперечатися з Богом. Скажу щось, що може здаватися єрессю: мені неодноразово доводилося чути від людей, які кажуть, мовляв, мені трапилося те і те, і я розгнівався на Бога. “І ти наважився розгніватися на Бога?”. “Так, розгнівався на Бога”. Це також форма молитви. Бо лише дитина може розгніватися на тата, але згодом знову обійнятися з ним. Вчімося від Авраама молитися з вірою, діалогувати, сперечатися, але завжди готові прийняти Боже слово та впроваджувати його в життя».

Вітаючи англомовних глядачів наприкінці загальної аудієнції Папа Франциск з окремими словами звернувся до «братів і сестер у Сполучених Штатах Америки», зазначаючи, що з «великою стурбованістю слідкує за болючими соціальними безпорядками», які цими днями сколихнули країну «після трагічної смерті Джорджа Флойда».

«Дорогі друзі, – сказав Святіший Отець, – ми не можемо толерувати, заплющувати очі на будь-які прояви расизму та виключення і претендувати на захист сакральності кожного людського життя. Водночас, мусимо визнати, що насильство останніх ночей має характер самознищення та пострілу в себе самих. З насильством нічого не набувається, але багато втрачається».

Єпископ Риму зазначив, що єднається із церквою святого Павла в Міннеаполісі та з усіма США, молячись за упокій душі Джоржа Флойда та всіх, які «втратили життя через гріх расизму». «Молімося за втішення прибитих горем родин і друзів, молімося за національне примиренням та за мир, якого прагнемо. Нехай же Ґвадалупська Богородиця, Матір Америки, заступається за всіх, які трудяться на користь миру й справедливості на вашій землі та в світі», – побажав Папа.