29 травня Церква згадує святого Павла VI, Папу

Вивчав канонічне право й церковну дипломатію в Римі. 1923 року недовго був секретарем нунція в Польщі, після чого працював в Римській курії: виконував функції Державного секретаря Ватикану, був асистентом «Католицької акції», під час Другої світової війни відповідав за допомогу постраждалим і біженцям, організовував обміни полоненими, від імені Папи Пія ХІІ відповідав на листи, висловлюючи співчуття та підтримку у важкі часи.

1954 року став архієпископом Мілана, де завзято працював над відновленням віри: виголошував проповіді на вулицях, на заводах і в інших місцях, де збиралися люди. Був відкритий до світу: вважав, що Церква має долучатися до поступу людства. 1958 року отримав титул кардинала, а наступного очолив організацію Другого Ватиканського Собору й підготовку текстів до нього.

1963 року був обраний наступником апостола Петра. Узяв ім’я Павло VI. Продовжив Собор і справу своїх попередників: відновив літургійний дух Церкви, сприяв екуменічному й міжконфесійному діалогу, реформував Римську курію. Підтримував вірних, яким довелося жити під ярмом комуністичного режиму, започаткував подорожі до різних країн світу. Звертав увагу на головні проблеми сучасності: в енцикліці «Populorum Progressio» (1967) – на зв’язок соціального ладу з соціальною доктриною Церкви; у «Humanae Vitae» (1968) – на моральні проблеми суспільства; у «Sacerdotalis caelibatus» (1968) – на церковну дисципліну. Йому належать також енцикліки «Ecclesiam suam» (1964), «Mysterium fidei» (1965), «Mense maio» (1965) і «Christi Matri» (1966). Приклад і вчення святого Папи промовляють до вірних і сьогодні.

Канонізований 2018 року.

Зображають святого в папських шатах, використовують фотографії.

Уклала Юлія Бойко