Фортеця на краю міста, або історія храму св. Андрія у Львові

У Львові є безліч місць, де подих історії відчувається на кожному кроці. Перебуваючи там, стаєш часточкою атмосфери, яку важко передати словами, яка єднає із чимось Вищим і надихає на нові звершення. Такі місця варто не лише відвідувати, але й знати їхнє минуле. Тоді і магія місця, і магія символів, які довкола, даруватимуть відчуття блаженства, спокою та єдності з Вічним. Усе сказане чи не найбільше стосуються незвичної і дуже унікальної святині нашого міста – храму святого Андрія Первозваного, який також відомий як костел бернардинів. Пропонуємо разом дізнатися про таємниці, приховані за товстими стінами цієї святині.З глибини віківПочатки комплексу монастиря та костелу бернардинів губляться далеко у минулому. Окремі таємниці настільки присипані пилом історії, що не завжди піддаються розкриттю та розумінню, але сама святиня від цього лише виграє. Земля, де сьогодні розташований храм святого Андрія Первозваного, належала львівському старості й подільському воєводі Анджею Одровонжу (? – 1465 рр.) і примикала до міських оборонних мурів, тобто була за межами давнього Львова. Виявом доброї волі львівського старости ці території було передано монахам бернардинцям. Сам меценат і звів перший дерев’яний монастир та каплицю – на честь свого патрона святого Андрія.Монахи-бернардинці, під опіку яких було передано комплекс, так називали в побуті монахів провінції, яка мала свої монастирі на цих теренах. Загальна їх назва – Орден Братів Менших. На теренах Речі Посполитої, до складу якої входили і сучасні українські території, цих монахів називали бернардинцями. Пов’язано це з першою обителлю даної спільноти, збудованою під Краковом, яку назвали в честь святого Бернардина Сієнського. До збільшення чисельності бернардинців у Речі Посполитій активно долучився учень Бернардина Сієнського, святий Ян Капістран, а до Львова ці монахи прибули у 1460 році.Революційний для католицизму Тридентський собор (1545 – 1563 рр.) став знаковим і для львівських бернардинців. У той час храм св. Андрія зробили головним у Руській провінції ордену. Тому замислили і перебудову комплексу у Львові. На той час старий дерев’яний мав уже біля сотні років історії. Оскільки бернардинці були військовими капеланами, у підземеллях костелу хоронили не тільки представників духовенства, але й знатних лицарів. Інтер’єр святині прикрашали військові прапори. У храмі ніби зберігалися реліквії першого угорського короля Іштвана, а ще патрона Львова Йоана з Дуклі; під вівтарем був похований благодійник ордену Анджей Одровонж.Сучасне “обличчя” храмуПеребудову, яка надала храму сучасного вигляду, запланували на кінець XVI століття. Автором проекту цієї реконструкції інколи називають провізора ордену Бернарда Авіледеса. Навіть відомий львівський хроніст Бартоломей Зиморович писав, що той “primus illius architectus”. Проте більш імовірним є те, що розробка проекту, а також його реалізація на початках – це старання Павла Римлянина. Останній прибув з італійських земель і був залучений при будівництві Успенської церкви та деяких інших архітектурних об’єктів у Львові. Бернард Авіледес, очевидно, займався організацією робочого процесу. Розпочате ними зведення храму завершували інші видатні майстри – Амвросій Прихильний та Андреас Бемер.Жолкевські, Чарторийські, Стадницькі, Жевуські – хто тільки не давав коштів на будівництво величезного і дивовижного костелу бернардинців у Львові. Тим не менше, процес йшов повільно. Дуже протестував магістрат міста. Апелювали до того, що новий кам’яний храм і монастир поруч з міськими мурами будуть шкодити обороноздатності. З цим питанням зверталися до самого короля. Було призначено спеціальну комісію, укріплено споруди, що прилягали до оборонного муру. Зрештою, у 1603 році король Зиґмунд ІІІ Ваза таки видав привілей на будівництво.Наріжний камінь освятив львівський латинський архієпископ Ян Димитр Соліковський. Деревину зі своїх яворівських лісів давав Адам Сенявський, а Єжи Мнішек забезпечив будівництво камінням. У оборонні мури Львова було вписано новий, фортечного типу, сакральний комплекс. Уже 1609 року відбулося перше богослужіння, хоч на той момент ще не всі роботи було закінчено. У 1613 році костел остаточно відкрили для віруючих. Увесь цей період часу старий дерев’яний храм стояв посеред будівництва і в ньому тривали богослужіння. Розібрали його лише згодом. Освятив новий костел римо-католицький єпископ Ян Анджей Прухніцький.

“Душа” храмуПісля відкриття храму і перших богослужінь, роботи у святині тривали й надалі. До 1630 року займалися розписами інтер’єру, а поруч з костелом будували монастир. Уже згадуваного Андреаса Бемера називаються автором скульптур на фасаді храму – Христа, Богородиці, апостолів та ін. Трохи пізніше, у 1730 – 1740-х роках, храм розписував Бенедикт Мазуркевич. Він був учнем італійського художника Джузеппе Педретті і навчався у Болоньї. Очевидно, саме звідти і те, що частину розписів – їх сюжетність, семантику, ландшафти місцевості, дуже складно поставити в один ряд з нашими теренами. У 1736 – 1740 рр. у храмі встановили комплекс із 17 монументальних вівтарів, амвон, сповідальницю та ін. Таким чином, на сьогодні храм Андрія є одним із найбільш багатих у Львові в плані внутрішнього декорування.У 1740 році до костелу святого Андрія урочисто перенесли реліквії святого Йоана з Дуклі. Цей монах, який прийшов до Львова 1463 року, велику частину життя провів саме у нашому місті. Під кінець він осліп, але продовжував проповідувати. Йоан з Дуклі уславився багатьма чудами. Помер 1484 року і був похований на території монастиря. У 1737 році був беатифікований і проголошений патроном Польщі, Русі і Литви, а у 1998 році папа Йоан Павло ІІ його канонізував.Костел бернардинів у всі часи дуже цінували шляхтичі. На храм давали щедрі пожертви. Крім того, існувала практика розпочинати військові походи саме відвідуванням богослужіння у цьому храмі.Храм і плинні часиУ австрійський період мешканцям наших теренів став зрозумілішим термін “касація”. Стосувалося це і комплексу бернардинців. Хоч костел і сподобався імператору Йосифу ІІ, став парафіяльним, але монастир планували закрити, віддавши це приміщення під потреби пошти. Зрештою, частину обителі монахам таки повернули, а з 1806 року бернардинці знову опікувалися і костелом. У храмі, який постраждав у роки Другої світової війни (пошкоджені вітражі і дах), вони залишалися до 1946 року. У радянський період святиню спочатку використовували як склад, а потім як сховище сакральної скульптури Львівської картинної галереї.На початку 1990-х років міська влада передала святиню громаді УГКЦ. Сьогодні храмом святого Андрія Первозваного опікуються василіани. У більшій частині колишніх монастирських приміщень розташовано фонди однієї з найстаріших та найбагатших в Україні архівних установ – Центрального державного історичного архіву у Львові.Зображення: Ukraina incognita