Про історію Євхаристійного дива в Дубенському храмі святого Йоана з Непомук

1867 рік… Польща, у складі якої на той час знаходилися терени Волині, опинилась під пануванням Російської імперії. Найбільше нові правителі воліли знищити віру та поневолити людську душу. Російська влада прагнула будь — що знищити католицькі церкви. Ще в 1865 році Росія розірвала дипломатичні відносини з папою Пієм IX. Багато польських священників виступили проти такого рішення, що призвело до їхніх арештів та виселення до Сибіру. Ці роки були страшними. Маленьке волинське містечко Дубно не минула важка доля. Всі храми католицького обряду були зачинені. Непокірних масово висилали до Сибіру. В місті залишився один діючий новозбудований храм під патронатом чеського святого Йоана Непомука, де при зачинених дверях священник звершував Святі Меси. Лютувала зима, переслідувані та змучені люди шукали захисту й покладали надію на Господа і на Божу милість. 5 лютого 1867 року Церква була вщент заповнена людьми, налякані парафіяни повністю довірили свої життя Богу, вони щиро молились і просили підтримки та допомоги. Господь почув їхні молитви. Під час сорокагодинного молебню і виставлення Пресвятого Таїнства вірні побачили, як з середини Гостії полилось проміння і з’явився лик Спасителя. Понад 200 осіб бачили це Чудо, воно тривало до кінця молебню. Звістка про Божу підтримку переслідуваних за віру християн дуже швидко облетіла не лише Дубно, а й навколишні села та містечка.

Окупаційна влада озвіріла, поліціянти викликали священника на допит, звіт про допит надіслали губернатору Волинської губернії. Всі документи були під особливим грифом секретності. Будь-кого, хто поширював дану інформацію, викликали до управи і лякали розправою. Костел був на межі закриття, а родини прихожан, котрі бачили Євхаристійне диво, за крок до переселення. Дубенський священник повідомив єпископа про те, що сталось. Єпископ прийняв важке, але правильне на той час рішення: заборонити поширення побаченого задля збереження людських життів та єдиного діючого костелу. Та не дивлячись ні на що, звістка поширювалась і давала людям не лише впевненість у завтрашньому дні, а й укріплювала віру. Влада приходить та відходить, а Віра залишається, вона передається з покоління в покоління.

Під час ІІ світової війни у стінах дубенського костелу рятувались людські життя та було врятовано шість реліквій, які зараз знаходяться в храмі.

В період між першою та другою світовими війнами настоятелем був отець Станіслав Кузьмінський. При храмі діяла школа, де навчали письма, читання та основ християнської моралі. Також працювали лікарня і шпиталь для хворих. В часи ІІ світової війни богослужіння проводились регулярно. Під час масових знищень євреїв, о. Станіслав Кузьмінський, ризикуючи власним життям, видавав посвідки про хрещення новонароджених єврейських немовлят. Таким чином були врятовані десятки дитячих життів. Та з приходом комуністичної влади в 1959 році храм закрили більш як на тридцять років. Костел не знищили, його переобладнали під спортивну школу. В той час з зовнішньої сторони фасаду була знята статуя Ісуса Христа і кинута під дах костелу в мотлох. Це її і врятувало. Після повернення храму її знайшли і відреставрували. Також люди доброї волі не лише врятували, а й повернули до храму автентичне Розп’яття, яке розміщене у вівтарі, та Розп’яття, що при вході до святині.

Також свій прихисток в костелі віднайшла дерев’яна статуя св. Йоана Непомука, яка стояла в полі неподалік Сатиєва, на місці трьох спалених радянською владою каплиць. Її теж не оминув вогонь, вона горіла, та полум’я лише залишило на ній свої сліди.

Ще дві фігурки пастушків пережили комуністичну навалу і повернулись до храму завдяки родині Слівінських. Під час руйнування каплички в районі Базарчика, що в Дубно, Слівінський встиг врятувати фігурки, а його син Богдан відреставрував їх і з відкриттям костелу повернув їх до храму.

Дякуємо тобі Господи, за сотворене Чудо та за збережені реліквії, дар віри, й за те, що донині ми можемо прославляти Бога в Дубенському костелі св. Йоана з Непомук.

Яна Климчук

Джерело: Луцька дієцезія