У святого Антонія в Корці

Костел збудували в 1706 р. на місці більш раннього дерев’яного храму Успіння Пресвятої Діви Марії. Коли перейменували парафію, достеменно невідомо, скоріш за все це відбулося в ХІХ ст. Костел був не дуже великим, але, судячи з усього, його до певного часу вистачало для потреб вірян. Коли в 1916 р. споруду перебудували, її площа стала значно більшою. Пресвітерій став каплицею, колишня нава – пресвітерієм. Те, що храм перебудований, видно, якщо обійти його довкола. Проте при перебудові архітектори намагалися дотримуватися барокового стилю, тож естетично храм від цього не постраждав, навпаки – став цікавішим.



Корецька парафія не була надто великою. В 1938 р. в ній нараховувалося 2293 вірян. Ніби немало, якщо врахувати, що в Корці тоді жили близько 6 тис. осіб. Але якщо взяти до уваги, що до числа парафіян входили католики з більш ніж двох десятків навколишніх сіл, приналежних до парафії, а також те, що більше половини населення тодішнього містечка становили євреї, то ця цифра зовсім блякне.Життя корецької католицької парафії надламала Друга світова війна, яка прийшла на ці землі у вересні 1939 р., а повністю доруйнувала його уже радянська влада за часів хрущовських релігійних гонінь. Оскільки частина поляків-католиків загинула під час сумнозвісного українсько-польського конфлікту 1943–1944 рр., а вцілілих переселили на західні землі Польщі, храм залишився майже без вірян. Останній її парох, Рафал Годзінський, в 1945 р. виїхав, тож осиротілі парафіяни певний час залишалися без пастиря. Час від часу в 1946–1958 рр. сюди приїжджав отець Серафим Кашуба, який нелегально й напівлегально обслуговував багато волинських храмів.


Костел Святого Антонія у католиків офіційно відібрали в 1961 р. У храмі був один із найкращих на Волині орган – його просто розламали, порубали і викинули. Така сама доля спіткала старовинні вівтарі, лавки, конфесіонали. В ХІХ ст. храм оздобив фресками та образами Юзеф Маньковський – маловідомий, але обдарований митець; його твори теж були знищені. Вже наступного року, тобто у 1962 р., в костелі зробили склад хімікатів, у бічній каплиці влаштували туалет.


Найбільшою святинею храму був образ Святого ченця-францисканця Антонія Падуанського, одного з найпопулярніших католицьких святих. Ікону пензля невідомого італійського автора школи пізнього бароко привезли до Корця на початку XVII ст. францисканці-капуцини. Її вмістили в головному вівтарі у храмі їхнього кляштора (того, де зараз Святотроїцький ставропігійний монастир). Ікона була чудотворною, до неї відбувалися численні паломництва. Після Листопадового повстання у 1835 р. російська влада відібрала храм і монастир у католиків та передала їх Православній церкві. Ікону перенесли до костелу, і мабуть, саме в цей час перейменували і парафію, і храм.



У 1945 р., під час репатріації останньої групи поляків із Корця, отець Рафал Годзінський вивіз ікону до Польщі. Так корецький Святий Антоній потрапив на Вармію, до міста Валч. Коштом колишніх парафіян ікону відреставрували, зараз вона міститься в головному вівтарі місцевого капуцинського костелу.


У 1990 р. костел Святого Антонія в Корці повернули католикам у стані руїни. Стіни ушкоджені хімічними сполуками, черепичний дах майже повністю знищений, підлоги немає. Парафіяни взялися за ремонт. Із храму вивезли понад 200 т сміття. До речі, допомогла і влада незалежної вже України – за державний кошт відновили дах та обштукатурили храм ззовні. Коли копали яму під фундамент майбутнього гаража, знайшли два костельні дзвони, сховані або під час Другої світової війни, або перед закриттям костелу. Зараз вони там, де й повинні бути, – на дзвіниці. В 1994 р. храм наново консекрував Мар’ян Яворський, тодішній львівський архієпископ (на той час Корець належав до Львівської архідієцеції).


Храм нам із братом відкрив місцевий сакристиянин, він і провів коротку екскурсію. Вразили нас величні дерев’яні барокові вівтарі, перенесені сюди з костелу у Великих Межирічах. Зверніть увагу: польською цей населений пункт називається Межиріч Корецький – не плутати з Межирічами Острозькими. У костелі нам дозволили зайти за вівтар. Дуже цікаво було побачити дерев’яні деталі кріплення. У центральному вівтарі – копія ікони Святого Антонія, ще в костелі є копія чудотворної ікони Матері Божої Страждальної Невірківської (більше про цю ікону та про Невірків читайте в одному з наступних номерів).


Сакристиянин показав нам теж образ Серця Пресвятої Діви Марії, намальований уже в 1990-х рр. Ікона виконана у традиційній манері, художник знає свою справу. На перший погляд нічого особливого. Проте несподіванка чекала нас, коли наш гід повернув образ зворотною стороною! Читаємо до болю знайомі з дитинства рядки: «Союз нерушимый республик свободных…» Гімн Радянського Союзу на звороті ікони! Раніше малювали совєтські гасла поверх католицьких фресок, а зараз художник, який не мав на чому намалювати ікону, використав радянський стенд.


На доглянутому подвір’ї костелу збереглася могила польських солдатів, які загинули в боях із більшовиками у 1920 р. Вшанувавши пам’ять полеглих, ідемо далі.

Текст і фото: Анатолій ОЛІХ

Джерело: Волинський монітор