Покликані будувати людську родину. Послання Папи на Всесвітній день молитви про покликання

Дорогі брати і сестри!

У час, коли дмуть крижані вітри війни та пригноблення, а довкола часто помітні знаки поляризації, ми, як Церква, ініціювали синодальний процес, бо відчуваємо нагальну потребу йти разом, плекаючи вміння слухати, бути причетними й ділитися. Разом із усіма чоловіками й жінками доброї волі ми хочемо зробити внесок у розбудову людської родини, лікування її ран і спрямування її до кращого майбутнього. У цьому контексті з нагоди 59-го Всесвітнього дня молитов за покликання я хочу разом із вами поміркувати про широке значенням слова «покликання» в контексті Синодальної Церкви, яка прислухається до Бога і світу.

Усі покликані до активної участі в місії

Синодальність, прямування разом – це основне покликання Церкви, і лише в цій перспективі можна виявити й оцінити різні покликання, харизми та служіння. Ми знаємо, що Церква існує для того, щоб євангелізувати, виходячи за межі себе, та сіяти зерно Євангелія в історії. Тому така місія можлива саме завдяки синхронізації всіх царин пастирської діяльності та – насамперед – завдяки залученню всіх Господніх учнів. Справді, «через хрещення кожен член Божого народу став учнем-місіонером (пор. Мт 28, 19). Кожна охрещена людина, незалежно від її функції в Церкві та ступеня навчання у вірі, – це активний суб’єкт євангелізації» (Evangelii Gaudium, 120). Нам необхідно остерігатися ментальності, яка розділяє священників і мирян, яка вважає перших головними героями, а других – виконавцями, і вершити християнську місію як один Божий народ, миряни та пастирі разом. Уся Церква – це євангелізаційна спільнота.

Покликані бути охоронцями одне одного і творіння

Слово «покликання» не варто розуміти обмежено, наче воно стосується лише тих, хто йде за Господом шляхом особливого посвячення. Ми всі покликані брати участь у Христовій місії об’єднання розсіяного людства та примирення його з Богом. Узагальнюючи, кожна людина, ще до зустрічі з Христом і прийняття християнської віри, отримує з даром життя основне покликання: кожен із нас – істота, бажана й люба Богові, щодо якої Він мав унікальний і особливий план. І цю божественну іскру, яка є в серці кожного чоловіка й кожної жінки, ми маємо плекати протягом усього життя, сприяючи розвитку людства, оживленого любов’ю та взаємним прийняттям. Ми покликані бути охоронцями одне одного, ростити зв’язки злагоди й обміну, лікувати рани творіння, щоб його краса не була знищена. Одне слово, стати родиною в чудовому спільному домі творіння, у гармонійному розмаїтті його елементів. У цьому широкому сенсі власне «покликання» мають не лише окремі особи, а й нації, спільноти й різноманітні асоціації.

Покликані прийняти Божий погляд

У межі цього великого спільного покликання вписується особливіше покликання, яке Бог скеровує до нас, досягаючи нашого життя Своєю любов’ю і спрямовуючи його до кінцевої мети, до повноти, яка навіть переходить поріг смерті. Саме так Бог забажав поглянути і дивиться на наше життя. Мікеланджело Буонарроті приписують такі слова: «У кожному камені є статуя, і завдання скульптора – її виявити». Якщо таким є погляд художника, то тим більше Бог дивиться на нас так: у дівчині з Назарета він побачив Божу Матір; у рибалці Симоні, синові Йони, він побачив Петра, скелю, на якій збудував Свою Церкву; у митарі Левії він побачив апостола і євангеліста Матея; у Савлі, суворому переслідувачі християн, він побачив Павла, апостола народів. Його сповнений любові погляд завжди досягає нас, рухає нами, звільняє і перетворює нас, роблячи новими людьми.

Це динаміка кожного покликання: нас сягає погляд Того, хто нас кличе. Покликання, як і святість, не є надзвичайним досвідом, зарезервованим для небагатьох. Як і «святість поруч» (Gaudete et exsultate, 6-9), покликання є для кожного, бо Бог дивиться на кожного і кличе кожного.

Одне далекосхідне прислів’я каже: «Мудрий, дивлячись на яйце, може побачити орла; дивлячись на зерно, побачити велике дерево; дивлячись на грішника, побачити святого». Саме так на нас дивиться Бог – у кожному з нас Він бачить можливості, часом невідомі нам, і невтомно працює протягом усього нашого життя, щоб ми могли використати їх у служінні загальному благу.

Покликання, отже, народжується завдяки мистецтву Божественного Скульптора, який Своїми «руками» виводить нас із наших обмежень, щоб відкрити шедевр, яким ми маємо бути. Особливо Слово Боже, яке звільняє нас від егоїзму, здатне очистити, просвітити та створити нас наново. Тому прислухаймося до Слова, щоб відкритися до покликання, яке Бог довіряє нам! Навчімося також слухати своїх братів і сестер у вірі, тому що в їхніх порадах і в їхньому прикладі може бути божественна ініціатива, яка вказує нам нові шляхи.

Покликані відповісти на Божий погляд

Сповнений любові творчий погляд Бога унікальним чином досяг нас в Ісусі. Євангеліст Марко, говорячи про багатого юнака, зазначає: «Ісус поглянув на нього з любов’ю» (10,21). Цей погляд Ісуса спрямований на кожного з нас. Брати і сестри, дозвольмо цьому поглядові зворушити нас і вивести за свої межі! Учімося дивитися одне на одного так, щоб люди, з якими ми живемо і яких зустрічаємо, хоч би хто це був, відчували себе прийнятими та відкривали, що є Хтось, хто дивиться на них з любов’ю і заохочує розвивати всі свої можливості.

Наше життя змінюється, коли ми приймаємо цей погляд. Усе стає діалогом покликання між нами і Господом, а також між нами й іншими. Поглиблений діалог робить нас дедалі більше тими, хто ми є: у священницькому покликанні – знаряддям Христової благодаті та милосердя; у покликанні до богопосвяченого життя – прославленням Бога та пророцтвом нового людства; у покликанні до шлюбу – взаємним даром, батьками і вчителями життя; узагалі в кожному покликанні та служінні в Церкві, яка закликає нас дивитися на інших і на світ очима Божими, – служителями добра, що поширюють любов ділами та словами.

Тут я хочу згадати досвід доктора Юзефа Ґжегожа Ернандеса Сіснероса, який, працюючи лікарем у Каракасі, Венесуела, хотів стати францисканським терціарієм. Згодом він прагнув чернечого і священницького життя, але на заваді стало слабке здоров’я. Саме тоді Сіснерос зрозумів, що його покликання – це саме професія лікаря, у якій він присвячує себе насамперед бідним. І тому беззастережно віддався допомозі хворим, які постраждали від епідемії так званого іспанського грипу, що поширювався в той час по всьому світу. Він помер унаслідок наїзду автомобіля, коли виходив із аптеки, де домовлявся про ліки для своєї літньої пацієнтки. Рік тому Сіснерос був беатифікований як зразковий свідок того, що означає прийняти Господнє покликання і цілковито віддатися йому.

Покликані будувати братерський світ

Як християни, ми не тільки особисто покликані, а й співпокликані. Ми – наче фрагменти мозаїки: кожен гарний по-своєму, але тільки разом здатні утворити образ. Кожен із нас, як зірка, сяє в серці Божому і на небосхилі всесвіту, але ми покликані створювати сузір’я, які спрямовують і освітлюють шлях людства, починаючи з середовища, у якому живемо. У цьому полягає таємниця Церкви: у співіснуванні відмінностей вона є знаком і знаряддям того, до чого покликане все людство. Тому Церква має ставати дедалі синодальнішою – здатною разом іти в гармонії різноманіття, у якій усі можуть робити свій внесок і брати активну участь.

Отже, коли ми говоримо про «покликання», то йдеться не лише про вибір тієї чи іншої форми життя, про присвячення свого життя певному служінню чи наслідування чарівності даної чернечої родини, руху чи церковної спільноти. Ідеться про здійснення Божої мрії, великого плану братерства, який Ісус мав у своєму серці, коли молився до Отця: «Щоб усі були одно» (Йн 17, 21). Кожне покликання в Церкві, а в ширшому значенні також у суспільстві, сприяє досягненню спільної мети – щоб серед чоловіків і жінок лунала гармонія численних і різноманітних дарів, яку може виявити лише Святий Дух. Священники, богопосвячені особи та миряни, ідімо та працюймо разом, щоб засвідчити, що велика людська сім’я, об’єднана в любові, – це не утопія, а проєкт, для якого нас сотворив Бог.

Молімося, брати і сестри, щоб серед трагічних подій історії Божий народ дедалі більше відгукувався на це покликання. Просімо світла Святого Духа, щоб кожен із нас міг знайти своє місце і віддати все найкраще від себе в цьому великому плані!

Рим, у святого Йоана на Латерані, 8 травня 2022 року, четверта неділя Великодня.

ФРАНЦИСК