Проповідь Папи в Марокко. Участь у Божій любові – найбільша спадщина

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

Поведінка милосердного батька та старшого сина

Ці слова вводять нас у серце притчі, що показує налаштування батька, який бачить повернення своєї дитини: він не чекає, доки син наблизиться до батьківського дому, а сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що син бажаний і що на нього чекають.

Але це не був єдиний раз, коли батько вибіг із дому. Радість батька не була б повна без присутності другого сина. Тому він виходить також і назустріч старшому синові, запрошуючи того на бенкет. Однак здається, що цьому старшому синові не подобаються привітальні бенкети; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтринькав родинний маєток. І тому він каже не «мій молодший брат», а «цей твій син». Для нього брат залишається втраченим, бо він вже втратив його зі свого серця.

Через свою нездатність взяти участь у святкуваннях, старший син не лише не визнає свого брата, але також і свого батька. Він воліє бути сиротою, вибирає самотність. Він не тільки не намагається зрозуміти і вибачити своєму братові, але навіть не може прийняти батька, який здатний прощати, готовий чекати й чувати, щоб ніхто не був виключений; іншими словами, батька, здатного до співчуття.

На порозі того євангельського дому немов би виявляється таємниця нашої людської природи: з одного боку – свято з приводу повернення сина, з іншого – відчуття зради та обурення через те, що відбуваються святкування саме з такого приводу. З одного боку, бачимо гостинність до того, хто відчув нещастя і біль, з іншого – роздратування й гнів за створення простору для того, хто не був гідний, ані не заслужив такий обіймів.

Культура суперечки та агресії

Папа підкреслив, що йдеться про напругу, що існує серед нашого люду і в наших громадах, і навіть усередині нас самих. Напруга, яка, починаючи від Каїна та Авеля, живе в нас і якій ми покликані подивитись в обличчя. Хто має право залишатися серед нас, мати місце за нашим столом і в наших спільнотах, в наших турботах і заняттях, на наших площах і в наших містах? Немовби знову чуємо те братовбивче запитання: чи я сторож брата мого? (пор. Бт. 4, 9).

На порозі того дому появляються розбіжності та зіткнення, агресивні дії та конфлікти, які завжди будуть вдаряти в двері наших великих бажань, нашої боротьби за братерство, щоб кожна людина вже відтепер могла досвідчити свій стан та синівську гідність. Але, в свою чергу, на порозі того дому буде сяяти бажання батька: аби всі його діти брали участь у його радості; щоб ніхто не жив у нелюдських умовах чи в стані ізоляції або сирітства, як його молодший син, чи у гіркоті, як старший син. Батьківське серце бажає, щоб усі люди спаслися та дійшли до пізнання правди (пор. 1 Тим. 2, 4).

Є багато обставин, які можуть підсилювати поділи та конфлікти, багато ситуацій, що можуть привести до сутичок та роз’єднання. Нам завжди загрожує спокуса вірити в те, що ненависть та помста є законними формами швидкого та дієвого способу отримати справедливість. Але, досвід навчає, що ненависть, поділи та помста не роблять нічого іншого, як вбивають душу нашого народу, отруюють надію наших дітей, нищать та забирають у нас усе, що ми любимо.

Споглядати серце Батька

Святіший Отець зазначив, що Ісус закликає нас вдивлятись у серце Батька. Лише в такий спосіб зможемо усвідомити, що ми є братами, зможемо подолати нашу короткозору логіку поділів та шукатимемо не відмінностей, що нас віддаляють, але єдності. «Лише тоді, коли щодня підводитимемо очі до неба й говоритимемо: “Отче наш”, зможемо увійти в динаміку, що дозволяє нам вдивлятися одні в одних і жити не як вороги, але як брати», – наголосив Папа.

Батько із євангельської притчі повчав свого старшого сина, кажучи: «Все моє є твоїм» (Лк. 15, 31). І, як підкреслив проповідник, йому не йшлося лише про матеріальні блага, але про участь у тій самій любові та у його співчутті. Це є найбільшим багатством та спадщиною кожного християнина. Тому, замість того, щоб вимірювати або класифікувати себе за моральним, соціальним, етнічним чи релігійним критерієм, ми можемо визнати, що існує ще одна умова, яку ніхто не може скасувати чи знищити, тобто те, що всі ми є улюбленими Божими дітьми, яких Він очікує та якими тішиться.

На закінчення проповіді Папа підкреслив, що євангельська притча про блудного сина представляє нам відкритий кінець. Бачимо батька, який просить свого старшого сина ввійти у дім та приєднатись до святкувань милосердя, розділити радість з нагоди повернення брата. Євангелист нічого не каже про рішення старшого сина. Цей відкритий фінал запрошує кожного із нас, кожну нашу спільноту своїм власним життям закінчити цю історію, дописуючи рядки тієї притчі. «Християнин знає, що в домі Батька багато жител, і лише ті, хто не хоче брати участь у Його радості, залишаються назовні», – підсумував Святіший Отець, закликаючи всіх плекати та розвивати культуру милосердя, яка не дивиться на ближнього з байдужістю та не відвертається перед обличчям його страждань.