12 лютого Церква згадує святого Бенедикта Аніанського, абата

Виховання отримав при дворі франкського короля Піпіна Короткого, а згодом залишився на королівській службі. У 773–774 роках брав участь у поході Карла Великого на Італію, під час якого з ризиком для життя врятував свого брата, який тонув у річці. Повернувшись із походу, покинув двір і подався в ченці в абатство Сен-Сен біля Діжона.

Бенедикт провадив аскетичне життя: понад два роки постував на хлібі й воді, багато молився ночами, ходив босоніж і спав на землі. 779 року, коли помер сен-сенський абат, цю посаду запропонували Бенедиктові, але він, розуміючи, що решта ченців ніколи не житиме за його суворими правилами, відмовився й повернувся в рідні краї. Тут над річкою Аніан він заклав новий монастир, де й став абатом.

Аскетичний стиль життя майбутнього святого і його послідовників згодом отримав підґрунтя в уставі святого Бенедикта з Нурсії. Аніанський абат вважав бенедиктинський статут найкращим фундаментом чернечого життя. Король Людовик І Благочестивий доручив йому провести монастирську реформу в державі франків, основою якої став бенедиктинський устав.

Бенедикт Аніанський був радником Людовика та на його прохання перебрався до новозаснованого монастиря над річкою Інде (згодом місцевість було названо Корнелімюнстером на честь святого Папи Корнелія, чиї реліквії отримав монастир). Тут він розробив чернечий устав на основі бенедиктинського, склав Кодекс і Конкорданс уставів. Наголошував на вбогості й послуху, на спільній літургії для ченців, на навчанні й писанні праць. Активно боровся проти єресі адопціонізму, задля чого 794 року взяв участь у Франкфуртському синоді, захищаючи правдиву віру. Залишив по собі аскетичні і полемічні твори.

Помер в Інденському монастирі й був похований у місцевій церкві.

Зображають святого в бенедиктинському вбранні, з тонзурою і книгою в руці.