Київській конкатедрі святого Олександра – двісті років

У неділю, 3 вересня, у київській конкатедрі святого Олександра відслужили Святу Месу на згадку про одну з найважливіших дат в історії дієцезії – закладення наріжного каменя нинішнього храму. Очолив богослужіння єпископ-ординарій Віталій Кривицький, якому співслужили настоятель собору отець Віталій Безшкурий, вікарій української провінції Ордену Проповідників отець Яцек Дудка й інші духовні особи.
На початку урочистого богослужіння вірних ознайомили з короткою історією храму. Було наголошено, що історична дата ювілею – це 30 серпня, адже саме тоді 1817 року заклали й освятили наріжний камінь. Цим самим підкреслили літургійний характер нинішньої урочистості – це був скоріше день ушанування дієцезіальної «матері храмів», кафедральної святині.
Перед початком урочистості стався технічний курйоз. У храмі раптом зникло світло, що трохи ускладнило проведення служби; досі яскраве вересневе сонце, на щастя, лилося через вікна, а от орган майже цілу Месу промовчав. Утім, ця неприємна дрібничка дозволила побачити згуртованість і літургійну підготовку парафіян – богослужіння пройшло під злагоджений спів хору та спільноти вірних.
Представляючи перед службою духовенство, отець Віталій Безшкурий зокрема відзначив участь у Месі настоятеля отців-домініканців в Україні отця Яцека Дудки й нагадав, що до нинішньої події отці-домініканці мають найбезпосередніше відношення. Адже далекого 1817 року наріжний камінь закладали саме під запланований домініканський храм. Проте з 1830-х років, після сумнозвісної «орденської касати» в Російській імперії, святиня перейшла до дієцезіальної юрисдикції. Тим не менш, і духовний, і організаційний зв’язок уже сучасних київських домініканців із конкатедрою досі зберігається, тож присутність отця Яцека Дудки ОР виглядала не тільки символічно, а й актуально.
Вхід єпископа в супроводі духовенства та початкові обряди Святої Меси, враховуючи брак органу, вирізнялися стриманістю й сердечною щирістю. Уся спільнота натхненно виконала вхідні піснеспіви, долучилася до вступних діалогів і проспівала традиційний недільний гімн «Глорія». Згодом єпископ-ординарій окремо згадав у проповіді про високий рівень літургійного вишколу парафії.
Проповідь єпископа Віталія Кривицького стала важливою частиною урочистості. Єпископ пов’язав тему євангельського читання – Петро як наріжний камінь Церкви – із урочистою річницею освячення наріжного каменя столичної кафедри. Це дозволило спільноті усвідомити роль собору в житті помісної Церкви та місце дієцезії в житті Вселенської Церкви, а ще – побачити, на яких засадах має будуватися життя католика в сучасному світі, сповненому випробувань і труднощів. Проповідь вирізнялася лаконічністю, образністю та – що доволі нетипово для нинішніх проповідників – продуманістю й стрункістю структури. Єпископові вдалося те, про що кажуть усі підручники з гомілетики й літургіки: поєднати трактування першого, другого та євангельського читань, пояснивши через них також і поточний стан речей. Дозволимо собі сподіватися, що покращення стану проповідництва в дієцезії може стати одним із провідних напрямків діяльності нового ординарія. Те саме можна сказати й про літургійну дисципліну: владика Віталій під час Меси зробив кілька важливих катехитичних  зауваг, які мали зосередити увагу вірних на сенсах певних літургійних жестів і ритуальних дій.
Наприкінці Меси з подячним словом виступив отець-настоятель Віталій Безшкурий, який подякував присутнім за спільну участь у богослужінні й запросив відвідати головного «героя» події. Справа в тому, що в підвалах собору досі можна побачити той самий наріжний камінь – справжню кам’яну брилу, яка має досить солідні розміри (майже з людський зріст) і неабияку вагу. Після служби до цього каменя відбулася маленька локальна проща: кожен міг підійти й доторкнутися до шматочка історичної пам’яті Католицької Церкви в Києві.
Завершилося богослужіння благословенням дітей і врочистим виходом єпископа.

 
 Роман Желєзний
Фото: Яцек Дудка ОР, Галина Ґлодзь
Коротка хронологія історії храму святого Олександра в Києві (за інформацією парафії святого Олександра)
 
30 серпня 1817 – наріжний камінь майбутнього храму освячений архідияконом Йоахімом Грабовським.
30 серпня 1842 – будівництво завершене, храм освячений єпископом Юстином Стейгвілло.
3 серпня 1937 – настоятеля отця Сигізмунда Кваснєвського заарештовано, а 21 вересня 1937 – розстріляно. Храм зачинили та відібрали у громади.
15 вересня 1990 – перша Свята Меса в інтенції повернення святині на сходах храму. Службу відправив отець Ян Крапан.
13 січня 1991 – освячення храму святого Олександра після повернення Римсько-Католицькій Церкві.
7 жовтня 1995 – відбудований храм освятив єпископ-помічник тодішньої Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк.