4 липня - спомин святої Єлизавети Португальської

Дочка королівського роду, названа на честь двоюрідної бабці – Єлизавети Угорської (також святої), вона була у 12-річному віці заручена з португальським королем Діонісієм (Дінішем І). Король Дініш був хорошим правителем своєї держави, заснував португальський флот, велів геологам шукати корисні копалини, «зробив ставку» на їх розробку та міжнародну торгівлю кам’яним вугіллям, підтримував селянські спілки та всіляко їм сприяв, заслуживши ім’я Землероба… Однак це не означало, що він був хорошим сім’янином. Дініш не відзначався стриманістю щодо жінок і повагою до дружини, мав коханок, а при тому – що, зрештою, цілком логічно – був підозріливий і щодо Ізабелли. Один з переказів каже, що за підступним доносом він вкинув дружину в підземелля, підозрюючи її у зраді з пажем. Заодно був арештований той самий паж, а також – випадково – і той, хто звів на королеву наклеп. Ретельно дослідивши ситуацію, король звільнив неповинних, а наклепник зазнав смерті.
Запальний до жінок і розваг, король був не менш запальний до сварок та війн. Поки чоловіка не було в столиці, королева виховувала дітей і займалася благодійністю, з коштів власного посагу підтримуючи монастирі, лікарні та притулки. Щодо виховання дітей, то вона опікувалася дочкою Констанцією, сином Альфонсом, і ще… дітьми коханок чоловіка. Вважала за свій обов’язок піклуватися про нащадків королівської крові. Мирила чоловіка з родичами, коли справа повертала на війну. Коли Альфонс підріс, то, успадкувавши батьків крутий характер, став з підозрою дивитися на свого незаконнонародженого брата (з тим само іменем – Афонсу!), гадаючи, що батько може проголосити його спадкоємцем. Не раз збирав своє військо і вирушав на битви, в тому числі з власним батьком, маючи намір «відбити» своє право на корону. Королева Ізабелла раз по раз вкладала всі сили, старання й почуття, аби не дійшло до біди.
Король Дініш вивів Португалію в число повноправних держав Європи, також і в культурному сенсі: опікувався митцями, сам дещо компонував, заснував Ліссабонський університет. Міцно збудований «державний корабель» розхитував хіба що наступник трону, який прийняв ім’я Афонсу IV і продовжував воювати з братом, Афонсу Саншесом. Але зрештою королева Ізабелла примирила їх обох. Король перестав підозрювати брата й навіть подружився з ним.
А сама Ізабелла, поховавши колись бунтівливого, а перед смертю розкаяного й сумирного чоловіка, цілком присвятила себе справам милосердя. За прикладом св.Єлизавети Угорської, запрагнула чинно служити бідним і стала францисканською терціаркою. Пішки відбула прощу до Сантьяго. Заснувала шерег монастирів. Оселилася в монастирі кларисок (який сама ж колись заснувала), але не складала суворих монаших обітниць майже до смерті, бо це позбавило б її можливості володіти й розпоряджатися коштами, а відтак завадило б її благодійним справам.
Тіло святої королеви покоїлося в Коїмбрі, а слава про чудеса на її могилі ширилася. Санктуарій з її гробом швидко став одним із найвідоміших на всьому Іберійському півострові. Канонізаційний процес розпочався 1612 року, і при відкритті труни було стверджено нетлінність її тіла.
Покровителька Португалії, Коїмбри, Естремоса, Сарагосси (де народилася). Заступниця під час воєнних бід.
В іконографії зображається і в королівському вбранні, і в хабіті клариски. Атрибути: дзбан з вином, троянда, книга, корона в долонях.
Тіло св.Єлизавети Португальської знаходиться в спеціальному релікварії, авторства скульптора Мештре Перу, в монастирі Санта Клара-а-Нова, Коїмбра.
Джерело - Римо-Католиька парафія свтого Валентина, м. Калуш