Гадаю, що майже кожен коли-небудь посилено пригадував, чи відмовив покуту після останньої сповіді, а якщо ні, то якою вона мала бути. Що робити, коли пам’ять відмовляється співпрацювати в цьому питанні?
Навіщо існує покута і у чому вона допомагає?Насамперед, банальна і очевидна порада: не забувати. Якщо це можливо, варто помолитись дану покуту якнайшвидше. І зовсім не для того, щоби ця справа “зійшла з голови”. Покаяння не є вирівнюванням рахунків. Ціною за мій гріх є кров Ісуса, пролита за мене на хресті. Сам я не можу оплатити цю заборгованість, саме тому Ісус повинен був прийти і віддати своє життя за мене.
Покута, яку отримує той, хто сповідається, – найчастіше якась форма молитви, хоча і не завжди – це ще одне запрошення на шлях до добра. Покута має бути першим кроком на цій наново обраній дорозі. Вона має на меті допомогти мені співпрацювати з Богом даною благодаттю, щоб змінити своє життя. Тому затягувати із відмовленням покути не варто.
Забув, яку покуту маю відмовити
Є два можливих рішення. Перше – попросити поради священника. Не обов’язково у того, який сповідав. Це можна зробити як у сповідальниці, так і поза нею. Найпростіший спосіб: підійти до отця і сказати: “Забув покуту під час останньої сповіді. Чи можете дати мені якусь іншу покуту?” І все, справа врегульована.
Щоправда, інший священник не чув нашого визнання гріхів, тому йому буде важко дати «адекватну» покуту, але таке рішення має перевагу, бо воно ґрунтується на послуху Богові та Церкві в особі священика, якого я прошу про допомогу таким чином. І цей послух, відсутність якого є загальною рисою всіх гріхів, також є способом відкрити себе для благодаті Христа – Взірця Послуху.
Аварійне вирішення
Є другий спосіб вирішення проблеми. Якщо ми більш-менш пригадуємо, якою могла бути ця забута покута, то молимось так, як пам’ятаємо. Можна дещо «розширити» – наприклад, молитися не десяток, а всю вервицю. Можна навіть звернутись до Бога такими словами: “Господи Ісусе, я не пам’ятаю покути, яку мені дав священик. Однак прагну помолитись ті чи інші молитви за покуту. Амінь.”
Важливо бути чесним із самим собою: не дозволяти собі занадто багато, але також не бути вкрай скрупульозними.
У цьому випадку також варто згадати під час наступної сповіді: “Я забув, яку покуту отримував раніше, але натомість молився таким способом або робив те чи інше.”
І перш за все пам’ятаймо, що не сама та чи інша молитва або вчинок зцілює, але це робить добрий Бог.
Джерело: Дивенсвіт
Conscientia: совість, сумління, свідомість Уперше замислитися про сенс слова «совість» мене змусила проста вправа, яку регулярно в рамах «Lectio Divina» практикує спільнота світських домініканців у Києві. Ідеться про паралельне читання Святого Письма різними мовами, зокрема й у стандартній для Римської Церкви латинській версії. Уривок був із Послання до римлян (9, 1), і там, де в українському перекладі містилося «свідчить мені моя совість у Святому Дусі», латинський текст подавав зворот «testimonium mihi per hibente conscientia mea in Spiritu Sancto». Власне, пара «совість – conscientia» і привабила мою увагу.
Три речі, які дратують сповідника
Катехетика Що станеться, коли ми помремо? Багатьом із нас важко повірити, що смерть – це дійсно кінець, особливо коли помирає хтось, кого ми любимо. Хіба ж може настати кінець цій любові? У такі миті люди десь глибоко у своєму серці відчувають, що має бути щось іще.Схожі новини
