Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » 20-та річниця смерті о. Славка Барбарича. «Він був зайнятий тим, що робив добро»
15:02 Вівторок 0 381
24-11-2020, 15:02

20-та річниця смерті о. Славка Барбарича. «Він був зайнятий тим, що робив добро»

«Люди приїжджають в Меджуґор’є не тому, що наша Герцеговина прекрасна (навіть якщо вона і є такою). Вони приїжджають тому, що Бог закликає кожного з них. Моє служіння – допомагати й служити їм». (О. Славко)
Отець Славко Барбарич OFM народився 1946 року в Драгічіні. Був висвячений на священика в 1971-ому. 1982 року отримав ступінь доктора релігійної педагогіки й одночасно – освіту психотерапевта. З січня 1982 року розпочав роботу з паломниками в Меджуґор’ї. Отець Славко проводив безліч духовних вправ і давав свідчення про Меджуґор’є по всьому світу. Він написав велику кількість статей і книг, які перекладені більш ніж 20 мовами. Заснував «Село Матері» для дітей-сиріт, спільноту «Милосердний Отець» для узалежнених і Будинок для вагітних жінок, які опинилися у важких життєвих ситуаціях, тощо.

Отець Славко помер 24 листопада 2000 р. о 15:30 на горі Кріжевац в Меджуґор’ї після молитви Хресної дороги.

Наступного дня, 25 листопада 2000 р., у посланні Богородиця сказала: «Я радію з вами й хочу вам сказати, що ваш брат Славко (о. Славко Барбарич. – Прим.) народився в Небі й заступається за вас».

Пропонуємо кілька спогадів про отця Славка. 

«Відколи я вперше приїхав до Меджуґор’я 14 серпня 1990 року, мені пощастило багато разів чути й спостерігати за о. Славком, котрий працював із паломниками. Що мене найбільше вразило в ньому, то це його поклоніння перед Пресвятими Дарами. Бачачи, із якою вірою він поклонявся Ісусові, я зрозумів, що молитва – це насправді розмова з Богом, Який любить і слухає нас. Коли отець молився, здавалося, що для нього ніхто й ніщо не має значення, крім Ісуса. У цьому була його сила: Він першим пережив усе, що згодом нам порадив, і саме тому він залишається для нас справжнім прикладом!» (Мануель Реато)

«Для мене о. Славко був людиною, яка мала здатність свідчити ділами, а не словами. Це було не так легко вести нас, молодих, радити нам, коли ми не слухали цієї поради з самого початку через наш бунт. Але йому завжди все вдавалось, навіть коли ми заслуговували на докір. Під час одного семінару посту, молитви та тиші мені, 17-літній, вдавалося все, окрім мовчання. Наш о. Славко це знав, він лагідно подивився на мене з кінця кімнати, попрямував до мене – і я вже тремтіла в собі, бо знала, що балаканиною псую концепцію семінару. Він просто сів на стілець біля мене, подивився на мене ніжно, по-батьківськи й продовжував попивати чай. Я зрозуміла урок і не образилася, а він залишався батьком і керівником, якого рідко можна зустріти». (Теа Сушац)

«Я приїхала в Меджуґор’є в 1996 році, шукаючи своє покликання. Мені не все було зрозуміло. Тоді о. Славко був живий. Усі молоді люди його любили й просили про допомогу. Я пам’ятаю одну з його порад: «Якщо не знаєш, чому Богородиця тебе покликала, не хвилюйся: Вона покаже тобі це в потрібний час. Ти просто люби, проживай із любов’ю кожну мить. Кожне добро, яке ти чиниш із любов’ю – як крок до вершини гори, і тому, приймаючи з любов’ю все, що приходить щодня, ти досягнеш вершини й там усе ясно побачиш». Так усе й було. Я знаю, що під його проводом розкрила власне покликання: дарувати своє життя за здійснення планів Богородиці щодо миру та Її намірів. Отець Славко тут, він заступається за нас. Подяка йому за незабутній приклад способу, як жити посланнями Богородиці – просто, з любові до Господа й ближнього». (Терезія Ґажіова)

«Одна зі сказаних ним речей, що глибоко закарбувалась в моїй пам’яті й про що я ніколи не забуду, така: «Бог такий великий і такий вільний. Люди будували стіни та вали. У тих рамках, що люди збудували, я буду служити й писати».

Це було так приємно бачити, що він ніколи не вважав себе надто прекрасним, щоб втручатися скрізь, де це було необхідно. Він був вільний від будь-якої зарозумілості та глибоко й свято шанував Бога. За всі ті роки, які провела біля нього, я ніколи не бачила, щоб він сердився, нарікав, скаржився. Він ніколи ні про кого не говорив погано, але завжди допомагав у пошуку істини. Він добре знав, що таке зло, а що є поганим. Він знав, як це бути глибоко зраненим, іноді трохи гірким, але він не знав помсти й не сердився.

Він ніколи не вважав себе жертвою чужого зла. Він не вірив автоматично, коли хтось говорив йому щось про когось іншого. У нього не було часу на плітки, він був зайнятий тим, що робив добро. Він часто повторював одну фразу: «Я не хочу померти відпочилим». Здається, він був почутим». (Мілона фон Габсбург)

Джерело: Світло Марії 
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.