Боже передбачення і напередпризначення: Августин і Східні Отці

Попередня частина: БОЖЕ ПЕРЕДБАЧЕННЯ І НАПЕРЕДПРИЗНАЧЕННЯ

Августин про предестинацію

Свого часу фрагментарне прочитання роздумів Апостола Павла з його Послання до Римлян призвело до багатьох непорозумінь, а навіть помилок, також серед Отців Церкви. Світ людей став поділений на дві категорії: призначених до спасіння і призначених до пекла. Власне, Августин вніс тут свій великий вклад, який пізніше сильним ехом відгукнувся після Реформації, особливо у Кальвіна, чи в янсенізмі, чи також раніше у богослова з ІХ століття Готшалька з Орбе. Останнього гостро критикував Йоан Скот Еріугена, між іншим у своєму творі «Про призначення». Коротко кажучи, знамените августинське «massa damnata», тобто «засуджена маса (людей)», призначена на загибель, про що він пише між іншим в «Підручнику про віру надію і любов», що скорочено називається «Енхірідіон», зробило велику «кар’єру» в історії теології (див. Бл. Августин, Енхиридион, 27, Киев 1996, с. 304).

Августин виводив це своє переконання, базуючись на Посланні до Римлян Апостола Павла, де сказано, що «Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили… Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними» (Рим 5, 12. 19). Отже, «massa damnata» – це весь людський рід, призначений після Адама на загибель, але завдяки благодаті Христа деякі з цієї «маси», хоч і не багаточисельні, є призначені до спасіння. Це ті, що приймуть цю спасительну благодать Христову.

У іншому своєму творі, «Про призначення святих», Августин писав, що предестинація «є нічим іншим, як передбаченням і приготування Божих благ, завдяки яким нехибно є визволені ті, які отримують визволення» (De dono perseverantiae, 14, 35). Цих «визволених», тобто спасенних, на думку Августина не буде багато, і він так пише ще в одному своєму творі, коли каже, що Бог дає спасіння «лише деяким, незалежно від їхніх заслуг, цим самим демонструючи свою волю, що це (спасіння) є даром, і таким чином виправдовує свою назву «благо-дать»… Бог є Добрим, даючи дари деяким, і Бог є Справедливим, даючи покарання іншим. Набагато більше Він є добрим по відношенню до всіх, бо Його прихильність не зменшує чиїхось прав» (De dono perseverantiae, 12, 28).

Однак, коли уважно прочитати думку Апостола Павла у її цілісності, то Павло постійно протиставляє «гріху Адама», що перенісся на все людство, «благодать Христа», що також вилилася на весь людський рід: «Бо коли через переступ одного померло багато, то тим більше ласка Божа і дар через ласку одного чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох» (Рим 5, 15). Мало того, важко збагнути оте августинівське «призначення до пекла» багатьох у світлі іншого фрагменту, з Першого Послання до Тимотея: «Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим 2, 3-4).

Таке враження, що Августин воліє замінити оте «усі» на «деякі», щоб таким чином його теорія мала підтвердження у Писанні. Навіть так і пояснює у ще одному своєму творі: «Бог хоче, щоб «усі люди були спасенні», що означає, говорить нам: «усі призначені» (De correptione et gratia, 14, 44). Так само повторить у своєму «Енхірідіоні»: «А тому, коли ми чуємо і читаємо у Святому Писанні, що Бог хоче, щоб всі люди спаслися, хоча нам відомо, що не всі люди спасаються, ми не повинні в жодному разі обмежувати всемогутню волю Бога, а слова: «Який хоче, щоб усі люди спаслися» (1 Тим 2, 4), ми повинні розуміти таким чином, що ніхто з людей не спасається, крім тих, кого Він сам хоче спасти» (Бл. Августин, Енхиридион, 103).

Цю ідею Августина повторюватиме більшість пізніших богословів, особливо на Заході, включаючи Тому Аквінського, який присвятив у своїй «Сумі теології» питанню предестинації цілий 23 розділ (STh Ia, q. 23), чи теж у своєму «Коментарі Послання до Римлян». Питання про предестинацію Тома розглядав відразу після розгляду питання про Боже провидіння (STh Ia, q. 22), і говорив, що перше є частиною другого.

Тома в питанні предестинації ніде не суперечить Августинові, це просто дві версії тієї самої доктрини, хіба що дещо модифікує розуміння ролі свобідної волі людини у цьому плані: більше схиляється до думки Ансельма Кентерберійського, який на відміну від Августина не уникав використання другорядних причин, що складалися на таку а не іншу долю людини і які остаточно враховувала відвічна предестинація. Крім того, згідно Томи Аквінського, молитва має вплив на остаточну долю людини, тобто треба молитися про її спасіння, проте молитва не має впливу на волю Бога – хто вже призначений до чогось згідно Божої волі, то ця воля незмінна.

Східні Отці про предестинацію

На відміну від Заходу, де переважала думка Августина, християнський Схід більше цікавився тринітарними питаннями, і звідси особою Ісуса Христа, а тому не сильно переймався проблемами Божого напередвизначення, тобто предестинації. Приймається, як щось очевидне, Боже всезнання, в тому теж майбутніх справ, що випливало з трансценденції Бога, тобто Його поза-часовості і поза-просторовості. Однак, постійно береться до уваги свобода людини, і підкреслення, що саме людина повністю відповідальна за прийняття Божої благодаті, в тім теж спасіння, або відмову від цього спасіння.

Іреней Ліонський, протиставляючись гностикам, які заперечували у людині свобідну волю, писав що «Бог від початку створив людину свобідною, яка має свою владу, а також свою душу, щоб добровільно виконувати волю Божу, а не за примусом Божим. Бо у Бога нема примусу, Його завжди характеризує добра воля. А тому Він завжди дає всім добру раду, а вклавши в людину свободу вибору – так само як і в ангелах, бо ангели розумні, – щоб ті, як коряться справедливо мали те добро, яке, хоча і дане Богом, однак було сповнене ними самими» (Іреней, Проти єресей, IV, 37, 1).

Василій Великий твердив, що неможливо навіть уявити, щоб Бог, незважаючи на свою всемогутність, був автором якогось зла (див. Василій Великий, Гомілії: Про те, що Бог не є винуватцем зла, Львів 2006, сс. 126-139). Так як зло є відсутністю добра, його існування у світі, в тім теж у грісі людини, не стосується напряму Бога – це повністю вина свобідної людини. Натомість Оріген, коментуючи слова Ісуса з Євангелія від Матея: «І тоді я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіть від мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт 7, 23), каже, що слушно «не знає» беззаконних, бо «знаючи» їх, означало б, що дозволив їм такими бути, тобто напередпризначив би їх до їхнього зла (Оріген, Коментар до Послання до Римлян, PG 14, 1125 B-C).

Пізніше, Йоан Золотоустий твердитиме, що це Бог учинив нас святими, проте нашою справою є залишатися такими (Йоан Золотоустий, Коментар до Послання до Ефесян, Гом. ІІ). Йоан Дамаскін, підсумовуючи як би весь досвід Східних Отців, писав, що Бог має всезнання і в тім – напередзнання про наші вчинки і нашу остаточну долю, проте не призначає наперед нікого (Йоан Дамаскін, Про правовірну віру, ІІ, 30).

Яке, однак, вчення Католицької Церкви про напередвизначення, і як з богословської точки зору розуміти сьогодні цей біблійний вираз, яким є "предестинація"?

А тому - далі буде.

Петро Балог ОР