Миряни – це плідний ґрунт для зростання віри. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 13 листопада 2019 року

Привітання хворих у залі Павла VI

Доброго дня вам усім!

Надворі дощ. Тут вам буде затишно й ви зможете стежити за аудієнцією на великому екрані в тиші й спокої, не мокнучи. Це добре. Дякую вам за візит. Я дуже тішуся, коли бачу, що ви прийшли, щоб у такий спосіб висловити, попри всі свої труднощі, любов до Церкви. Це добре для всіх, хто бачить вас; це добре для мене. Дякую.

Зараз я піду до тих, хто перебуває на площі; буде трохи мокро, але ви залишитеся тут. Ми єдині завдяки цьому великому екранові. Хочу вділити вам усім благословення, та спочатку помолімося разом до Пресвятої Діви [Проказує молитву «Радуйся, Маріє» й уділяє благословення].

Моліться за мене. І дякую, що прийшли!

Звернення до вірян на площі святого Петра

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Ця аудієнція відбувається для двох груп: недужі перебувають у залі Павла VI – я щойно був разом із ними, вітав їх і благословив; їх приблизно двість п’ятдесят осіб. Там їм буде зручніше з огляду на дощ – а ми всі тут. Але вони бачать нас на великому екрані. Привітаймо ж обидві групи оплесками.

Діяння апостолів розповідають, що Павло, невтомний євангелізатор, після Афін продовжив мандрівку світом і поширення Євангелія. Новим етапом його місіонерської подорожі став Коринт, столиця римської провінції Ахаї. Завдяки двом своїм портам це був важливий торговий центр і космополітичне місто.

Як читаємо в розділі 18 книги Діянь, Павла гостинно вітає подружжя Акили та Прискилли (або Приски), яке мусило перебратися до Коринта з Рима, коли імператор Клавдій наказав вигнати євреїв (див. Діян 18, 2). Тут я хочу трохи відійти від основної теми. Історія єврейського народу повна страждань. Його гнали, переслідували… У минулому столітті ми стали свідками незліченних жорстокостей, учинених щодо єврейського народу, і були певні, що все це скінчилося. Проте переслідування євреїв сьогодні відновлюються – то тут, то там. Брати і сестри, це не по-людськи, не по-християнськи. Євреї – наші брати! Їх не можна переслідувати. Розумієте?

Це подружжя виявилося сердечним, сповненим віри у Бога та щедрим щодо інших, здатним знайти місце для того, хто теж мав статус чужинця. Ця чутливість змусила Акилу та Прискиллу відмовитися від самих себе, аби втілити на практиці мистецтво християнської гостинності (див. Рим 12, 13; Євр 13, 2) й відкрити двері свого дому, аби прихистити апостола Павла. Так вони зустріли не тільки євангелізатора, а й звістку, яку він приніс: Євангеліє Христове – це «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим 1, 16). І відтоді їхній дім наповнився ароматом живого Слова (див. Євр 4, 12), що оживлює серця.

Акила та Прискилла також поділилися з апостолом своєю роботою – виготовленням наметів. Павло дуже цінував ручну працю і вважав її привілейованим простором для християнського свідчення (див. 1 Кор 4, 12), а також справедливим способом утримати себе, не обтяжуючи ні інших (див. 1 Сол 2, 9; 2 Сол 3, 8), ні спільноту.

Будинок Акили та Прискилли в Коринті відчинив двері не тільки для апостола, а й для братів і сестер у Христі. Павло говорить про спільноту, яку «вітають у Господі сердечно Акила і Прискилла з їхньою домашньою Церквою» (1 Кор 16,19): домашня Церква, domus ecclesiae – це місце слухання слова Божого та служіння Євхаристії. Навіть сьогодні в деяких країнах, де немає релігійної свободи та свободи для християн, віряни збираються в домівках, майже підпільно, аби молитись і служити Євхаристію. Навіть сьогодні є такі будинки, такі сім’ї, які стають храмом для Євхаристії.

Пробувши у Коринті півтора року, Павло залишив місто разом із Акилою та Прискиллою, які осіли в Ефесі. Їхній тамтешній дім став місцем катехизи (див. Діян 18, 26). Згодом це подружжя повернеться до Рима, а Павло в Посланні до римлян залишить йому чудову похвалу. Апостол усім серцем був вдячний Акилі та Прискиллі, тож написав про них у Посланні до римлян. Послухайте-но: «Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, які за мою душу шию свою клали, яким не лише я один дякую, але також усі Церкви поган» (Рим 16, 4). Скільки сімей у часи гонінь ризикують головою, аби прихистити переслідуваних! Ось перший приклад: сімейна гостинність навіть у погані часи.

Серед багатьох співробітників Павла Акила та Прискилла постають як «зразок подружнього життя, відповідального й відданого служіння всій християнській спільноті», нагадуючи, що християнство дійшло до нас завдяки вірі й відданості справі євангелізації багатьох мирян, подібних до них. «Аби вкоренитися на землях інших народів, аби прижитися й розвинутися, потрібні були старання цих сімей. Лишень подумайте – споконвіку християнство проповідували миряни. Як миряни, ви у хрещенні також відповідальні за те, аби тривати у вірі й нести її далі. Це обов’язок багатьох сімей, подружжів, християнських спільнот, побожних мирян, які стали плідним ґрунтом для зростання віри» (Бенедикт XVI, катехиза 7 лютого 2007). Чудові слова Папи Бенедикта XVI: миряни – це плідний ґрунт для зростання віри.

Просімо ж Отця, Який дав подружжю стати «справжньою живою фігурою» («Amoris Laetitia», 11) – я певен, що тут є молоді подружжя: дослухайтеся до свого покликання, будьте справжніми живими фігурами – просімо вилити Свого Духа на всі християнські пари, аби за прикладом Акили та Прискилли вони змогли відкрити двері серця Христу та братам, перетворивши свої домівки на домашні Церкви. Прекрасне слово: домівка – це домашня Церква, де потрібно жити сопричастям і вшановувати життя з вірою, надією та милосердям. Молімося до цих двох святих – Акили та Прискилли – аби вони вчили наші сім’ї бути схожими на них: бути домашньою Церквою, цим плідним ґрунтом, на якому зростає віра.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
13 листопада 2019

Переклад КМЦ за vatican.va