13 лютого Церква згадує блаженного Йордана Саксонського, пресвітера

Отримав добре виховання, здобув ступінь магістра в Паризькому університеті. 1219 року зустрів святого Домініка, якому висповідався з цілого життя. Остаточно вирішив приєднатися до грона братів-проповідників під впливом блаженного Регінальда Орлеанського, з рук якого 1220 року отримав домініканський габіт. Уже через два місяці став одним із чотирьох братів, які взяли участь у генеральному капітулі в Болоньї, а 1221 року був призначений настоятелем Ломбардської провінції. На капітулі 1222 року його обрали генералом ордену, який після смерті засновника переживав кризу. Йордан спромігся не лише підтримати спільноту, а й значно її поширити (кількість домів виросла з 30 до 300, а братів стало майже 4 тисячі; серед них був Альберт Великий).

У керуванні завжди намагався наслідувати свого доброго друга – святого Домініка. Запровадив спів «Salve Regina» після комплети й підготував редакцію конституцій ордену. Залишив два тексти, у яких схоплено харизму домініканської родини. Перший, «Книга про початки Ордену Проповідників», не так описує історичні події, як передає дух святого Домініка й «першу любов» спільноти. Йордан писав, що єдність і любов між братами створює простір для доброї молитви й місійної діяльності. Другий текст – це листи до Діани Андало, домініканки, з якою він заприятелював завдяки Домінікові й Регінальду. Листування, у якому Йордан і Діана діляться духовним досвідом і порадами, просякнуте великою любов’ю до Христа.

Аби підтримувати братів, Йордан багато подорожував, навідував спільноти, проповідував і в усьому виявляв велику ласкавість. Загинув під час бурі на морі, коли повертався з візитації провінції у Святій Землі. Папа Лев ХІІ затвердив його культ 1826 року.

Зображають блаженного в домініканському вбранні, інколи під за писанням. Атрибути – книга про початки ордену.

Уклала Юлія Бойко