«Ще одна молитва»: про поезію Яна Твардовського» Католицький Медіа-Центр

Сербський письменник Михайло Пантич якось сказав, що між старістю й поезією існує глибинний зв'язок. Молоді люди схильні до віршів ніби «у силу фізіології, а не розуму». І справді, ті, з ким поезія залишається до зрілого віку, вкладають у неї менше чуттєвості, зате більше душі й мудрості.

Ян Твардовський. Ще одна молитва. –

Переклад із польської Дзвінки Матіяш. –

К.: Грані-Т, 2009. – 280 с.

Збірку віршів отця Яна Твардовського, перекладену Дзвінкою Матіяш, дібрано у хронологічному порядку: перший текст датований 1945 роком (авторові було тридцять), останній – 18 січня 2006 року, днем смерті дев’яностолітнього поета. Це коштовна нагода для читача: простежити, як змінюється спосіб письма Яна Твардовського, як дедалі витончується, аж до мінімалізму, його стилістика. Техніка змінюється, але в серці творчості постійно залишаються дві найважливіші теми. Природа і Бог, Бог і природа, іноді окремо, але найчастіше – переплетені.Вірші Яна Твардовського часом нагадують перепис прекрасного світу: вони повні переліків, наче автор прагне вловиш й назвати кожну найдрібнішу деталь. Не існує незначного, увічнення в поезії заслуговують «хліб на столі / цівка від дошу / буковий горіх червоно-брунатний / дикий кролик мегаломан що видає себе за зайця / шепіт у старому двохсотрічному парку» – маленькі штрихи, з яких складається велич Господнього творіння. Це чистий світ, якого майже не торкалася рука людини, де навіть рослини дикі й неприручені, як чорниця – якої, нагадує отець Ян, не виростиш у жодному саду; світ, який від нас не залежить, але тим більше нам необхідний.
Ян Твардовський на долоні підносить до читацьких очей земні дива, у подробицях їх описуючи: його вірші можна було би назвати пейзажною лірикою в собі. Але, говорячи про природу, він розповідає також про Бога, зодягаючи богословські проблеми в прості слова: «Бог сховався для того щоб світ було видно / якби показався був би сам як палець / хто б тоді біля нього помітив мурашку». Така простота принципова для поета. Він наполягає на тому, що ніякі високі філософії на шляху до Господа не замінять звичайної уваги до світу, щирого, нехай і часом позалогічного, вдивляння в те, що нас щодня оточує. Ранні вірші, написані в 1950-1960-х роках, справляють враження, що отець Ян навіть трохи співчуває теологам, замкненим у своїх вежах зі слонової кості, звідки добре видно абстрактні ідеї, але не вдається роздивитися листочка конюшини, і радіє за них, коли, «ошпарені сердечністю», вони таки прокидаються до життя. Існують різні шляхи до чеснотливого життя, до святості; та найцінніший із них для автора – отаке зростання в любові через безпосередній дотик до світу, що нас оточує.
«Ще одна молитва» – невипадкова назва для збірки. Кожен вірш у ній по-своєму молитовний. Хоч би про що були ці тексти, в основі своїй вони – радісна подяка Тому, хто незримо присутній в усьому, від крихітної мурашки до безмежного неба.

Галина Глодзь
«Католицький Вісник», № 14 (611)/2015

Ще новини по темі Суспільство / Культура

Не відкидай мене, коли постаріюсь «Я досягнув біблійного віку; доволі дивне відчуття для людини, яка в молодості ніколи не сподівалася дожити навіть до тридцяти», – розпочинає щоденник Ернст Юнґер, якому виповнилося 70 років.

Світ після пандемії буде іншим

Рости духовно в самоілозяції: 8 способів на час карантину

Сила татової любові. Неймовірна історія батька доньки з особливими потребами

Суспільство 8 уроків коронавірусу Цього ранку я прокинувся в Неаполі, Італія, і тут же опинився в умовах карантину. Будь-які масові зібрання, включаючи церковні служби, були заборонені. Весілля, похорони, хрестини ― скасовані. Школи, кінотеатри, музеї, спортзали ― все зачинено.