Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » Світ після пандемії буде іншим
17:14 Понеділок 0 444
27-04-2020, 17:14

Світ після пандемії буде іншим

Досвід тривалої і невизначеності, яка все більш підсилюється змінить всіх нас. Як саме змінить?

Сьогодні важко сказати щось конкретне про завтрашній день, але про нас самих дещо прояснюється. У суспільстві відбувається поступова переорієнтація. Спостерігаючи за нею, ми можемо помітити кілька цікавих знаків, які говорять якщо не про майбутнє, то про наш спосіб ставлення до нього, наших нових підходів до реальності, яка виникає «після пандемії».

В цілому можна сказати, що ми спостерігаємо перехід від світу постійного ускладнення до світу простоти, від схеми нескінченного прогресу до балансування на краю прірви, від історії поетапного розвитку до історії катастроф. Змінюється і ставлення до майбутнього: ми переходимо від передбачуваної картини майбутнього, яку ми проектуємо і готуємо, – до несподіваного майбутнього, яке розгортається не як наш власний план, але як Боже одкровення.

Все це означає, що нам доведеться жити у світі постійної невизначеності й уразливості, мислити про себе і досягнення нашої цивілізації набагато скромніше, при цьому більше цінувати духовні традиції (найголовніше в них) і спиратися на них.

Ось лише кілька знаків переорієнтації, що відбувається

По-перше, стає все більш очевидним і сильним запит на мінімалізм. В умовах соціальної дистанції й економічної кризи потрібні найпростіші, доступні й ефективні речі. Кому зараз потрібен шикарний італійський костюм або дорогий швейцарський годинник? Їх нікому показувати; ними нікого вражати.

Розкішні бізнес-центри сьогодні пустують. Попит на них навряд чи повернеться. Слово «нерухомість» буде звучати сумно і порожньо. Багато майстерно роздутих потреб здуються і забудуться.

Час запитати себе: наскільки те, що я роблю, є життєво важливим? Чи буде мені що запропонувати в умовах, коли у людей не буде вистачати на хліб? Чи буде у мене таке слово, заради якого слухачі погодяться пожертвувати хлібом?

Політики піддадуться жорстокій критиці, бізнес – погромам. Дістанеться і церкві. До неї будуть пред’являти все більш жорсткі вимоги. Перелякані й голодні люди навряд чи будуть дивитися шоу мегацерков. Від проповідників чекатимуть правди, чесності, відвертості, особистої гідності, сили духу, віри й вірності.

Втратять значення статус і місце сидіння, будуть оцінювати по суті.

Від розваг досить скоро втомляться, так само як від байдикування. Настане насичення інформацією, втома від «онлайну», а потім сформується попит на короткі списки достовірних джерел і експертів, гідних уваги церков і священнослужителів.

Перепробувавши багато, люди виберуть найголовніше.

По-друге, великий плюралістичний глобальний світ звужується до недалекого кола знайомих, рідних, однодумців, одновірців – «братів і сестер». Жага спілкування наростає. Але наростає і страх щодо незнайомих, інших, чужих.

Люди закриваються в малих групах. Будинок стає фортецею. Сім’я – замкнутим життєвим світом. При цьому церква – в її різних форматах – з’єднує людей набагато краще, ніж будь-які інші суспільні зв’язки.

Церква може бути простою, домашньої, або ж мережевою, децентралізованою. Але вона повинна давати реальне відчуття зв’язку, приналежності, спорідненості, спілкування. Я боюся, що мегацеркви на цей запит відповісти не в змозі. Нас чекає повернення церкви до найпростіших форм в поєднанні з новітніми технологіями. Величезні церковні будівлі й офіси для цього навряд чи потрібні.
По-третє, постійна невизначеність зажадає від нас високого рівня мобілізації, готовності працювати з різноманітними ризиками й можливостями все нових і нових змін. Головне питання буде не про те, чим ми володіємо, що знаємо і вміємо; але в тому, наскільки швидко ми можемо адаптуватися до нових умов, до нескінченної серії несподіваних змін: перенастроювати виробництво, знаходити актуальні формати служіння, відповідати на мінливу структуру потреб і цінностей.

Нам потрібно буде заново освоювати, обживати світ, вибудовувати зв’язки, облаштовуватися. І це належить робити не один раз. Ніхто не знає, яким буде світ після пандемії, тому зміни будуть швидкими й стихійними, посадка буде жорсткою. Але складність не тільки в цьому. Складність ще й у тому, що ніхто не знає, як довго проіснує той новий світ з його відносним порядком, поки не трапиться інша катастрофа і відповідна перебудова. Потрібно готуватися до серії катастроф.

По-четверте, нам доведеться вчитися жити з загостреним розумінням нашої вразливості перед можливими катастрофами. Вперше з часів «холодної війни» і її атомних загроз людство відчуло реальну можливість глобальної загибелі. Відповідно до цієї глобальної та екзистенціальної загрози будуть змінюватися пріоритети в усіх сферах життя. Якщо все може закінчитися в будь-який момент, то більше немає часу на все або багато, тільки на найголовніше.

Це нове світовідчуття поміняє акценти в освіті, релігії, економіці й політиці. Обговорюватимуться питання про найголовніше: без чого ми ніяк не можемо жити й гідно померти, без чого ми перестаємо бути людьми ще до того, як станемо жертвою вірусу або ядерного удару.

Який він – наш базовий набір цінностей, ідей, речей? Що потрібно згадати, а що – забути? Що зберегти за всяку ціну, а що потрібно залишити в минулому, у світі «до пандемії»?

Очевидно, що церква також повинна відповісти собі й світу на питання про суть Євангелія, відмовитися від суперечок на другорядні теми й зробити своє основне послання більш помітним і сильним. Якщо раніше ми думали про те, як привернути увагу людей нудьгуючих, то сьогодні варто подумати про те, як втішити людей які страждають, як дати надію зневіреним, як підготувати до смерті вмираючих.

По-п’яте, ситуація невизначеності загострює запит на сильну владу і магічні рішення. Політика, економіка і релігія в їхніх звичайних формах більше «не працюють». Народу потрібно набагато більше – «чудо, таємниця і авторитет», про спокусу яких так добре писав Достоєвський. Тут потрібен не президент і не генеральний секретар, тут потрібен «рятівник».

Сьогодні ми бачимо проміжний етап в глобальному переформатуванню влади. За відсутності дієвої міжнародної структури держави повертають собі повноваження. Але коли вони не впораються, на порядку денному знову виникне тема глобального нового порядку, вже не бюрократичного, а магічного.

У світі, де старі структури не працюють, а нові ще не виникли, антихристові пропозиції, магічні рецепти будуть вельми спокусливими.
Завдання церкви не в тому, щоб переграти Антихриста в рекламі, шоу, фокусах й лайках. Церква буде торжествувати в іншому: в силі свідоцтва і вірності Богу, жертовної любові й посвяченому служінні.

Час невизначеності буде часом великої духовних жнив. Раніше людям здавалося, що вони знають закони розвитку світу і можуть управляти історією, тому Біблія припадала пилом на полицях або читалася як корисна на ніч казка. Сьогодні вона повинна і може стати головною книгою в кожному будинку, центром сімейного спілкування, першим і останнім джерелом розради.

Я не думаю, що християни можуть багато чого сказати про завтрашній день «після пандемії». Але вони знають важливішу інформацію – про день останній і перший, про кінець історії й початку Царства.

Знаючи фінал, знаючи останнє, ми не повинні захоплюватися і губитися в передостанньому, «задихатися від страху й чекання цього» (Лк 21, 26). У нас немає часу на ностальгію про минуле і на гадання щодо майбутнього Ми знаємо, що повинні робити.

У нас є Велике доручення. У нас є Христова жива присутність. У нас є сила й одкровення Духа Святого. Тому час невизначеності неодмінно стане часом великого церковного оновлення в простоті, вірі й вірності, любові й єдності, ну і, звичайно ж, в активній місії.

Джерело: Родина

Зображення: RabTV

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Суспільство 16:26 Неділя 0 716 Отці Церкви про цінність сотвореного світу Описи сучасної екологічної кризи не занадто оптимістичні. Та, попри стриманий песимізм щодо майбутнього планети Земля, багато експертів із різних ділянок науки сподівається, що коли поєднати зусилля людей доброї волі, зокрема науковців, політиків, економістів і релігійних лідерів, то все ж таки можна знайти розв’язання однієї з найважливіших проблем сьогочасності: врятувати наш спільний дім від тотального забруднення і знищення. З християнської перспективи стосунки Бога, людини і природи доволі добре описані та вивчені. Проте потрібно докласти великих зусиль, щоб ця богословська думка, яка ще й сьогодні активно розвивається, ефективніше знаходила діалог із сучасною філософією, етикою й наукою, щоб «озеленити» світогляд сучасної людини і, використовуючи слова Папи Франциска, запросити людство до «екологічного навернення».