Архієпископ Палья про «Amoris laetitia»: Контакт з Христовим Тілом – через спільноту

Для того, щоб оцінити сприйняття цього документу вірними, наш колега з італійської редакції запросив до розмови архієпископа Вінченцо Палью, Президента Папської Академії за життя та Великого Канцлера Інституту подружжя та сім’ї ім. Йоана Павла ІІ, який зазначив, що Божий люд в усьому світі виявив велике зацікавлення.

«Цей текст приймають з ентузіазмом, – сказав він, – у ньому люди відчитують велику симпатію до родин і те, що він наповнений великою надією. Протягом року, що минув, можна побачити значущі плоди, але очевидно, що складність ситуацій вимагатиме застосування, більш пов’язаного з різними культурними контекстами. Наприклад, існує потреба, що відзначено менш більш повсюди, достатньо глибоко переосмислити приготування до подружжя, а ще більше, адже в цьому ми дійсно відстаємо, супровід молодих пар під час перших років їхнього подружнього та сімейного досвіду».

На думку архієпископа Пальї, який очолював Папську Раду в справах сім’ї до її поглинання новою Дикастерією в справах мирян, сім’ї та захисту життя, існують ключові елементи цього документу, які відійшли на задній план через надмірну зосередженість на дискусії навколо неврегульованих ситуацій. Він зазначає, що «Amoris laetitia» вимагає зміни стилю діяльності та розуміння самої ж місцевої Церкви, яка сама повинна ставати «родинною», повинна «вдосконалювати свій материнський погляд», якщо хоче «зрозуміти, супроводжувати, розрізнювати та інтегрувати родини».

«Ми стоїмо перед родинами, які, в загальному, мало воцерковлені, та перед парафіяльними спільнотами, які, на загал, мало родинні, – сказав Президент Папської Академії за життя. – Отож, існує своєрідний союз, який потрібно наново віднайти. Церква згідно з “Amoris laetitia” – це Церква, яка повинна наново відкрити якраз любов у її глибинності. Частиною, на яку мало звертається уваги, але яка, на мою думку, є несучою колоною всього апостольського напоумлення, є четвертий розділ, де любов не відлунює романтичними струнами, але описана Папою, як та, що будує, творить, є терпеливою, прощає та сподівається проти будь-якої надії. І тому вона є стійкою любов’ю, а не лише пов’язаною з почуттями, що є однією з найбільших двозначностей сучасної культури».

«Що можна відповісти тим, які, натомість, наголошують на душпастирських сумнівах, викликаних восьмим розділом?» – запитував журналіст, на що архиєпископ Вінчценцо Палья зазначив:

«Немає жодних сумнівів щодо доктрини. Мова йде про те, щоб наново повернути простір для душпастирства. Очевидно, це вимагає пастирів, які повернуться до звершення пастирського служіння, тобто, вмітимуть, власне, чинити розрізнювання, супроводжувати, вислуховувати та крок-за-кроком, послуговуючись Божими педагогікою й терпеливістю, інтегрувати вірних, також і тих найпроблемніших, до поєднання з Ісусом, з Його Тілом. І я наголошую, що перша зустріч з Христовим Тілом у випадку поранених, проблемних сімей, відбувається через дотик християнської громади, через участь в її житті, і саме там пізніше стає можливим ступити на новий шлях зростання та навернення. І в цьому – величезна відповідальність. Можемо сказати, що священики повинні бути священиками і повинні бути духовними батьками. Це друге також можуть чинити деякі миряни. Потрібно допомогти тим, які переживають труднощі, знову підвестися та завдяки Божій благодаті прямувати вперед».

А яким є послання «Amoris laetitia» у пасхальному світлі? Таким було останнє запитання, на що колишній Президент Папської Ради в справах сім’ї відповів: «Воскресіння – це динамізм єднання з воскреслим Христом, Який допомагає нам залікувати рани, скріпити серце й дух, аби виходити назустріч потребуючому. Воскресіння – це перемога над будь-яким гріхом, над кожним злом. І в цьому сенсі послання воскреслого Христа є найсильнішим радісним звіщенням, яке повинні почути всі родини світу. А всі християни – пастирі, богопосвячені особи та миряни – повинні нести промінь воскресіння в усі ситуації: Христос прийшов спасти, а не засудити».