Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Папа до Римської Курії: піддатися покорі Різдва
12:02 П'ятниця 0 406
24-12-2021, 12:02

Папа до Римської Курії: піддатися покорі Різдва

Під час зустрічі з Римською Курією з нагоди обміну різдвяними побажаннями Папа Франциск поділився з найближчими співробітниками думками про покору, яка є дорогою навернення, до якої покликаний кожен із нас.
Про це пише Vatican News.

Синодальність – це стиль, до якого повинні навернутися, насамперед, ми, бо Римська Курія – це не лише логістичний і бюрократичний інструмент для потреб Вселенської Церкви, але перший орган, покликаний до свідчення. На цьому наголосив Папа Франциск, зустрічаючись у четвер, 23 грудня 2021 року, з Римською Курією для традиційного обміну різдвяними побажаннями.

Дорога покори

Свої роздуми Святіший Отець розпочав із того, що «таємниця Різдва – це таємниця Бога, Який приходить у світ дорогою покори». Наш же час, за його словами, здається, забувся про покору, або «пов’язує її з формою моралізму, позбавляючи її вибухової сили, якою вона наділена». «Але якщо ми хочемо висловити таїнство Різдва одним словом, думаю що покора є тим словом, яке може нам найбільше допомогти», – сказав Папа, зауваживши, що «Цар царів прийшов у світ не привертаючи увагу», його «вхідними дверима» була покора, і Він запрошує також і нас пройти через них.

Спасенна благодать – безкорислива

Наступник святого Петра вказав на те, що не є легко зрозуміти, чим є покора. Як приклад, він навів подію зі старозавітної книги Царів, у якій розповідається про сирійського воєначальника Наамана, який поряд зі славою, почестями та могутністю, був змушений жити з проказою: його обладунки, якими він заслужив славу, прикривають слабку, поранену людську природу. Так трапляється і в житті, коли «великі дарування є обладунками для прикриття великої тендітності».

«Нааман зрозумів фундаментальну істину: неможливо провести життя, ховаючись за обладунками, за посадою, за суспільним визнанням», – вів далі Папа, зазначаючи, що в житті кожного з нас приходить прагнення більше не потребувати масок. Це спонукало воєначальника вирушити в пошуки того, хто може допомогти, за порадою рабині єврейки, яка розповіла про Бога, Який «здатний оздоровити схожі протиріччя». Так Нааман прибув до пророка Єлисея, який не прийняв його дарів, а лише сказав скупатися сім разів у Йордані. «Жодної слави, почестей, ні золота, ні срібла! Благодать, яка спасає – безкорислива, її не можна применшити до ціни речей цього світу», – наголосив Святіший Отець.

Скинути наші обладунки

Нааманові така пропозиція здається надто банальною, «силі простоти» забракло місця в його уяві. Але за намовою слуг воєначальник піддається, чинить жест покори, «сходить», здіймає обладунки й отримує зцілення. Ця історія, за словами Папи, нагадує нам про те, що Різдво – це час, «коли кожен з нас повинен наважитися зняти власні обладунки», відсунути вбік прерогативи, що випливають зі займаної посади, блиск слави цього світу, наслідуючи приклад Божого Сина, Який став «дитиною, оповитою пелюшками й покладеною в яслах».

«Дорогі браття й сестри, якщо забуваємося про нашу людськість, то живемо лише почестями наших обладунків», – сказав Святіший Отець, знову перестерігаючи перед «небезпечною спокусою» духовної світськості, яку не є легко викрити, оскільки вона приховується «за всім тим, що, зазвичай, є нашими гарантіями», як от займана посада, літургія, доктрина, релігійність. «Покора, – додав він, – це здатність вміти без відчаю, з реалізмом, радістю та надією жити нашою людськістю, яку Господь полюбив і благословив». Бо якщо б Нааман і далі лише нагромаджував ордени на свої обладунки, його врешті-решт пожерла би проказа…

Коріння і паростки

У світлі того, що протилежністю покори є гордість, Папа процитував слова пророка Малахії: «Тоді всі горді й усі злочинці будуть – солома, і спалить їх той день, що прийде, – говорить Господь сил, – і не зоставить їм ні кореня ні вітки». Отож, той, хто покладається на гордість, залишить по собі лише попіл, він позбавлений коріння, що символізує зв’язок із минулим, яке дає живильні соки для теперішнього, та паростків, які є теперішнім, що стає майбутнім. Гордий залишається у своєму «малому світі», не маючи ні минулого, ні майбутнього, натомість, покірний керується двома дієсловами – «пам’ятати та народжувати», що є плодом коріння та паростків.

Святіший Отець підкреслив, що жива пам’ять про коріння «не є культом минулого», пам’ятати не означає «повторювати» але «наново оживляти». І щоб пам’ятати не стало «в’язницею минулого», ми потребуємо «народжувати». В серці покірного є місце не тільки для минулого, але й для майбутнього, покірний генерує нове, на відміну від гордого, який закривається у повторюванні. В той час, покірний допускає, щоб його переконання піддавалися сумнівам, відкривається на новизну, знаючи, на відміну від гордого, що ні його заслуги, ні «добрі звички» не є фундаментом його життя.

Відкритися на іншого

«Дорогі браття й сестри, якщо правдою є те, що без покори неможливо зустріти Бога, неможливо пережити досвід спасіння, так самою правдивим є те, що без покори не можна зустріти також і ближнього», – вів далі Наступник святого Петра, нагадуючи про синодальний процес, який розпочався у Церкві. Також і в цьому випадку покора може допомогти зустрічатися, слухати одні одних, вести діалог і розпізнавати, разом молитися. Папа підкреслив, що клерикалізм, який є «збоченою спокусою», спонукає думати, що Бог промовляє лише до деяких, а інші повинні тільки слухати та виконувати. Синод же покликаний допомогти, аби всі почувалися членами святого Божого люду, учнями, які слухають і спроможні розпізнавати Божу волю.

«Було би помилкою думати, що Синод – це подія, зарезервована для Церкви як абстрактної дійсності, далекої від нас. Синодальність – це стиль, до якого повинні навернутися, насамперед, ми, тут зібрані, що переживаємо досвід служіння вселенській Церкві через працю в Римській Курії. Бо Курія, не забуваймо про це, не є лише логістичним і бюрократичним інструментом для потреб вселенської Церкви. Вона є першим органом, покликаним до свідчення», – наголосив Святіший Отець, вказуючи на те, що якщо Боже слово говорить про цінність убогості, члени курії повинні «перші докладати зусилля для навернення до скромності», якщо Євангеліє звіщає справедливість, «ми перші повинні старатися жити прозоро, без фаворитизму», якщо Церква прямує дорогою синодальності, ми перші повинні «навернутися до іншого стилю праці, до співпраці, до спільності». Й усе це можливе «лише завдяки дорозі покори».

Участь, сопричастя та місія

Далі Папа зауважив, що з «покірного серця» народжуються також три ключові слова синодального процесу, якими є «участь, сопричастя та місія», які він запропонував як «три способи для того, щоби вчинити дорогу покори конкретною дорогою», до якої повинна прагнути Римська Курія.

Участь, за його словами, повинна виражатися через «стиль співвідповідальності», бо «влада стає служінням», коли «ділиться, залучає та допомагає зростати». Сопричастя, у свою чергу, «не виражається через більшість і меншість, але народжується зі стосунків з Христом»: не вистачить працювати разом, щоби розвивалося сопричастя, потрібно також молитися разом, будувати стосунки, центром яких є Христос. Водночас, перспектива сопричастя вимагає «визнавати різноманіття» як дар Святого Духа. Врешті, місія – це те, що «рятує нас від зосередження на собі самих».

«Участь, місія та сопричастя – це риси покірної Церкви, яка займає поставу слухання Святого Духа та ставить свій центр поза собою», – сказав Папа, побажавши на завершення собі та своїм найближчим співробітникам «піддатися євангелізації покорою, дозволити на те, що нас євангелізувала покора Різдва, смирення вертепу, вбогості та простоти, з якими Божий Син ввійшов у світ».
Новини з Ватикану 13:01 Понеділок 0 74 Папа до молоді: вчитися від святих Напередодні проголошення святими 10 блаженних, двоє з яких пов’язані із дієцезією Вів’є, Папа Франциск прийняв молодь з цієї французької церковної територіальної одиниці, яка прибула до Риму для участь в урочистості.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.