Домініканець з Туреччини: сьогоднішній світ потребує братерства й солідарності

Про це пише Vatican News. 

Два роки тому, 4 лютого, під час міжрелігійного форуму в Абу-Дабі, Папа Франциск і Великий Імам Ахмад Аль-Таїб підписали Документ про загальнолюдське братерство, у якому, серед іншого, йдеться про можливі страшні наслідки інструменталізації релігій в розпалюванні ненависті та «знечуленого» людського сумління. Думками на тему братерства, міжрелігійного діалогу та святкування першого Міжнародного Дня загальнолюдського братерства, встановленого ООН, в інтерв’ю  поділився о. Клаудіо Монже, який вже протягом 14-ох років служить в Стамбулі і на даний час є настоятелем домініканської місцевої спільноти, а також викладає богослов’я релігій в Університеті Фрібурга, що у Швейцарії, та на Богословському Факультеті в місті Болонії, Італія.

Міжнародний День братерства

Відповідаючи на перше запитання ватиканської журналістки, що стосувалось Міжнародного Дня загальнолюдського братерства, проголошеного ООН для того, аби сприяти міжрелігійному та міжкультурному діалогові, о. Монже підкреслив, що ми не повинні відмовлятися від того, аби повторно звертатись із закликами щодо братерства та, перш усього, від різних ініціатив, спрямованих на сприяння культурі миру, яка заохочує до сталого розвитку, толерантності, інтеграції, взаєморозуміння і солідарності. На його переконання, Папа Франциск не вдовольниться резолюцією ООН, але намагатиметься робити наступні кроки: продовжуватиме невтомно заохочувати світових лідерів і, зокрема, кожного з нас плекати культуру братерства, адже справжні революції розпочинаються знизу, де будуються нові логічні процеси, навіть у повсякденних зусиллях.

Культура будування мостів

Святіший Отець часто повторює, що нашу сьогоднішню культуру, країни, релігії пронизують різні форми фундаменталізму. На запитання про те, як сьогоднішнє людство може очистити, перш усього, релігії від тих спроб маніпуляцій, які не ставлять перед собою цілей, пов’язаних з любов’ю, пошаною до людського життя і гідності, спробував відповісти співрозмовник нашої колеги. «Цікаво, хіба християнство, перефразовуючи Іринея Ліонського, не є релігією воплочення, Бога, Який став людиною, аби людина стала Богом? Папа Франциск у діалозі з Великим Імамом Ахмадом Аль-Таїбом пригадує нам, що першим завданням для віруючого є будування людяного світу», – підкреслює домініканець, зазначаючи, що саме богослов’я повинно розпочинатись із слухання людства, від людей, від конкретних історій, зокрема, від тих найбільш трагічних: болю, несправедливості, смерті. І, таким чином, спробувати дати відповідь на запитання про сенс, яке постійно підноситься в серці людства. «Тому що я вважаю, що лише зустріч з іншим може бути прелюдією до зустрічі з Іншим, що пишеться з великої літери "І"», – підсумував о. Клаудіо, наголошуючи, що нам необхідно припинити говорити про інших, але необхідно вийти їм назустріч. На його переконання, християнство заклало між людьми стосунки близькості, схожі на ті, які можемо зауважити між людиною та Ісусом, між людиною і Богом.

Резолюція ООН щодо Міжнародного Дня загальнолюдського братерства заохочує нас до співпраці та діалогу між релігіями. «Але я хотів би сказати, що співпрацювати повинні не так релігії та віросповідання, як люди, віруючі чи ні, та інституції, які їх представляють. Вважаю, що це повинно бути головною турботою ООН. Хотів би також зазначити, що ніколи перший контакт з іншою особою не відбувається в ім’я нашої релігії, але в ім’я людськості, яка нас об’єднує», – додав о. Монже, підкреслюючи, що релігійний вимір не вичерпує антропологічної цілісності, адже ми є чимось набагато більшим, ніж лише релігійним єством, а віра може прищепитись лише там, де людство є родючим ґрунтом.

Відштовхуючись від цих роздумів над загальнолюдським виміром людської особи, над релігійністю, яка прищеплюється на ґрунті буття людиною, отець Клаудіо зазначив, що очищення релігій від інструменталізації потрібно розпочинати від засудження як акту ідолопоклонства тих вчинків, такої поведінки, що заохочують до насильства чи вбивства в ім’я Бога. Дозволяючи собі на такі дії, людина підміняє Бога та Його наказ на свій власний образ Бога, робить Його співучасником своїх дій насильства та своєї особистої образи. Тому, насильство, замасковане в релігійність, повинно бути засуджене та викрите як на рівні богослов’я, так і соціологічно.

Культура прийняття

В енцикліці Папи Франциска «Fratelli tutti» наголошено і розвинуто суть Документа з Абу-Дабі, де зазначається, що здорова культура – це культура прийняття, що є відкритою на іншу особу. «Я думаю, що терміном "культура" Папа Франциск окреслює щось, що глибоко вкорінене в народі, у його найчистіших переконаннях, у його способі життя. Культура пов’язана з бажаннями, зацікавленнями, способом життя людей. Отже, йдеться про щось, що перебуває у процесі творення, динамічне, на шляху розвитку, щось глибоко історично контекстуалізоване, а не пакет теоретичних понять, що передаються з покоління в покоління», – ствердив далі о. Клаудіо, пояснюючи на прикладі свого служіння в Туреччині значення понять «культура прийняття» та «братерство».

«Ніхто не спасається наодинці»

27 березня минулого року під час особливого молитовного моменту Єпископ Риму пригадав, що «ніхто не спасається наодинці». За словами отця-домініканця, після майже року від цього ствердження Папи, можемо побачити, що пандемія вказала нам на потребу братерства між людьми, але не бракує також і проявів страху та замкнутості у собі самих. «Вірус не знає жодних бар’єрів і може прокрастись в життя будь-якої людини, але можливість захиститися, а потім зцілитись не є однаковими, ми бачимо це в наші дні також через історію з вакциною. Той факт, що ми неминуче взаємопов’язані між собою, означає, що наше спасіння проходить через спасіння інших», – наголосив священик, пригадуючи, що Глава Католицької Церкви у своїх соціальних екцикліках вказує на нагальну потребу переосмислити потребу солідарності, ставлячи людину вище, ніж матеріальні речі: «Папа Франциск вказує на нагальність і необхідність переосмислити солідарність вже не як звичайну допомогу найбіднішим, а як глобальне переосмислення всієї системи, як пошук шляхів її реформування, виправлення у спосіб, відповідний до фундаментальних прав людини і всіх людей»