Проповідь архієпископа Мечислава Мокшицького на похороні єпископа Яна Нємца

Достойні Брати в єпископському служінні!
Дорога Родино покійного єпископа Яна!
Всечесні Отці та Особи богопосвяченого життя!
Улюблені Брати і Сестри!

Св. Антоній Падуанський говорив: «Ніщо не є певнішим за смерть. Ніщо не є непевнішим ніж її година». Я згадую ці слова у дуже значущий час триваючої октави Урочистості Всіх Святих, коли ми згадуємо всіх вірних померлих. У ці особливі дні дуже очевидною стає істина про те, що смерть існує, чіткіше звучать слова: «Вірую в спілкування святих».

Дивлячись на труну покійного єпископа Яна, ці два факти промовляють до нас із усією силою. Ми бачимо дію смерті, що вирвала від нас людину, яка для когось є родичем, для когось другом, колегою з семінарії та року рукоположення, вихователем та духовним керівником і, нарешті, єпископом, який за св. Йоаном Хрестителем повторював: «Ось Агнець Божий».

Ця дія смерті, без сумніву, наповнила нас сумом і глибоким жалем, бо, по-людськи, все закінчилося занадто швидко.

Однак є щось, що дозволяє нам жити з надією, і це – віра в спілкування Святих, віра в щасливе і благословенне життя, яке було обіцяне нам у Хрещенні, за умови, що наші стегна будуть підперезаними, а світочі запаленими, що ми будемо готовими відкрити двері, коли застукає Господь неба і землі, Господь нашого вчора, сьогодні і благословенної вічності.

Такі факти змушують до готовності на цей день та пильності в житті, незалежно від кількості прожитих років, адже тоді, коли ми не сподіваємося, прийде Син Чоловічий. Цю істину яскраво підтверджує сьогоднішнє Євангеліє (Лк 12,35-40), яке ми щойно чули і в якому Ісус заохочує своїх учнів бути пильними і готовими на прихід Сина Чоловічого.

Покійний єпископ Ян проповідував це вчення протягом тридцяти трьох років свого служіння в Церкві, готуючи вірних до цього унікального моменту життя, а саме до зустрічі з Богом у годину земної смерті, яка настає не тоді, коли людина цього хоче, а тоді, коли надходить час її подорожі до Батьківського дому. Тому, споглядаючи на труну єпископа Яна, ми усвідомлюємо, що час його думок, слів та вчинків закінчився. Сповнені надії, віри та любові, ми дякуємо Богові за його довершене життя, за його жертовне служіння в Церкві.

Ми дякуємо за проповідуване ним Слово Боже, яким напоумляв вчасно і невчасно, при потребі картав помилки, підносив на дусі і потішав.

Сьогодні він востаннє проголошує свою проповідь, тим разом без слів. Єдиною наукою, яку він нам залишає, є свідчення про минущість, про те, що прийшов час причалити до берега єдиного життя, щоб розпочати життя інше, тим разом вічне.

Улюблені Брати і Сестри!

Смерть для віруючого, а тим більше для єпископа – це покликання до нового життя. Сам Ісус Христос, розіп’ятий і воскреслий, який прийняв нашу людську природу, може дати життя кожному, життя, яке є у Ньому і до якого ми були покликані в день Хрещення.
Отже, смерть – це початок нового життя, а сам Ісус є цим Життям, тому ми приймаємо Його слова: «Я – воскресіння і життя» та: «Хто вірує у Мене, той навіть і вмерши – житиме».

Сьогодні, стоячи над труною єпископа Яна, ми повторюємо з Христом: «Єпископе Яне, ти житимеш, бо ти повірив у Христа». Ти в щоденній молитві Бревіарія промовляв: «Моє серце надіється на Господа». Проявом цієї довіри є віра в слова Ісуса: «Хто живе і вірить у Мене, не помре повіки».

Стоячи над труною єпископа Яна, я хочу говорити про його смерть з надією: «Смерть праведника – це не смерть: це справжнє народження. Церква в своїй надзвичайній мудрості не називає день смерті інакше, ніж днем народження - dies Natalis». Твій "Dies Natalis" був 27 жовтня, місцем – лікарня в Ланьцуті, а очікування на воскресіння буде у Кам’янець-Подільській катедрі, до якої ти вирушив місіонером двадцять вісім років тому на підтримку Церкви, яка відроджувалася в Україні. Тоді ти прибув на Поділля, де, служачи Богові та людям, формував і виховував покоління нових священиків.

Вони не всі тут, бо пандемія не дозволила їм приїхати, але я вірю, що там, на Поділлі, де є твій дім, багато хто буде зі сльозами в очах стояти на порозі собору і, взявши твою труну на плечі, нестиме її як наріжний камінь своєї віри і священичого служіння. Це станеться завдяки рішенню Родини, яка завершуючи твою місіонерську працю, виражену багато років тому зверненням до Бога «Ось я! Пошли мене!», погодилася дозволити тобі повернутися на місце, обране багато років тому. Ми щиро дякуємо Вам за це рішення, цінуючи у ньому вашу віру і любов до свого Брата.

Ми дякуємо вам за те, що ви даєте змогу священикам та вірним Поділля при вівтарі катедри, де єпископ Ян часто звершував Жертву Святої Меси, повторити благальне прохання: «Нехай ангели введуть його до раю», бо він заслужив на це місце, бо він жив не для себе, а для Господа, і в житті та смерті він належав Господу.

Цієї приналежності до Господа він навчав саме на тій землі. Він робив це з особливим знаменням благословенних страждань, які так міцно увійшли в його життя. Ймовірно, коли під час єпископських свячень, він лежав хрестом на підлозі кафедрального собору та закликав заступництва Всіх Святих, не сподівався, що цей хрест аж так позначить його єпископське служіння. І коли він взяв цей хрест, тоді для нашого зміцнення повчав, що немає іншого шляху спасіння, крім хреста, цитуючи слова Ісуса: «Хто не бере свого хреста і йде за Мною, той не гідний Мене», а за св. Апостолом Павлом він повторював: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква». Цією Церквою була Кам`янецька дієцезія. У ній доповнилося його перебування у Христі, страждаючому Спасителі.

Значення страждання єпископ Ян також відкривав у словах, написаних св. Фаустиною у Щоденнику: «Є лише одна ціна, за яку купуються душі і це – страждання в поєднанні з Моїми стражданнями на Хресті. Чиста любов розуміє ці слова, тілесна любов ніколи їх не зрозуміє» (Щоденник, 324).

Ці слова також були одними з останніх, які він передав і попросив вкластиїх у свій духовний заповіт.

У цей важкий час вони є для нас даром вмираючого єпископа, який в стражданні несе хрест за тих, хто його загубив. Молячись посеред терпінь він взивав до Бога: «Пробач їм, бо вони не знають, що роблять». Посеред терпінь він не плакав над собою, але над поставою невіри та ненависті. Своїми терпіннями він проповідував те, що можна бути вірним до кінця і мати впевненість у спасінні.

Любі Брати і Сестри!

Святий Йоан Павло ІІ про смерть та минущість писав у «Римському триптиху»: «І так минають покоління. Вони приходять у світ нагими і нагими повертаються до землі, з якої їх було взято». Після багатьох років від написання цих слів, дивлячись на труну з померлим єпископом Яном, ми сьогодні відкриваємо цей заклик, який св. Йоан Павло ІІ помістив в словах: «Затримайся, ця минущість має сенс – вона має сенс...».

Цей сенс відкривається нам з кожною смертю, коли ми стоїмо над труною померлої людини і дивимося очима віри на завершене життя. Св. Йоан Павло II сказав про смерть під час похорону одного з кардиналів: «Смерть, яку віруючий переживає як член Містичного Тіла, відкриває шлях до Отця». А за св. Франциском Ассізьким ми з великою надією повторюємо: «Будь прославлений, мій Господи, за смерть, сестру нашого тіла».

Цей сенс відкриває нам сьогоднішній день, тому ми можемо сказати: Будь прославлений, Господи, за життя і смерть тіла. Будь прославлений, Господи, в новому житті єпископа Яна, який, як добрий і вірний слуга, стає перед Тобою. Він примножив запропоновані таланти. Він був добрим пастирем. Він не загубив хреста, але доніс його на Голгофу свого життя. Він закінчив свій біг, зберіг віру, тому, просимо, обдаруй його Божим вінцем праведності. А якщо були моменти людської недосконалості, то, згадуючи добро його життя, ми з вірою прикликаємо Боже Милосердя і заносимо молитву прохання: Помилуй його, Господи, з милості Твоєї, з великого милосердя Твого зітри його провини. Обмий його повнотою від вини його та очисть його від гріха. Прийми страждання і самотність його останніх днів і дай йому вічне спочивання. Амінь.

Джерело: Львівська архідієцезія