Велопаломництво до святого Антонія в містечко Великі Мости

Новина про те, що мощі святого Антонія з Падуі з 13 червня знаходяться у римсько-католицькому храмі Успіння Діви Марії у Великих Мостах, проявила духовну потребу помолитись та віддати шану славному святому.

Про це повідомляє Львівська архідієцезія.

Діти та молодь парафії Зіслання Святого Духа у Червонограді, 20 червня, озброївшись відвагою, радістю, любов’ю, своїми двоколісними друзями, вирушили у велопаломницво до святої Антонія у Великі Мости.

Польові дороги, неймовірні краєвиди, запах квітів та зілля, навколишні ліси, заплави Бугу, піщані перешкоди, болотяне місиво – все це зустріли ми на своєму шляху.

Подолавши 24 км, нас з радістю зустрів о . Ігор – настоятель храму у Великих Мостах та повідомив що ми є першими паломниками у цьому місці, сказав що кожен оберт нашого колеса, кожен натиск на педалі, кожне зусилля - це свого роду молитва. Взявши участь у Святій Месі, ми молилися до св. Антонія у своїх потребах.

Отець Ігор, поділився своєю історією, про поверненням фігури св. Антонія до костелу, про те як св. Антоній вислухав його прохання та допоміг відновити храм, який був у жалюгідному стані (спочатку приміщення костелу радянська влада використовувала як кінотеатр, а пізніше перетворила у пекарню).

Св. Антоній допомагає знайти загублене. Ми можемо губити не тільки речі, ми можемо губити серця, втрачати віру, зміст життя, надію та любов. Якщо ми чогось не маємо, чи загубили, ми це купуємо, але в магазині не можна купити 1 кг здоров’я, 300 г надії, 500 г любові. Є речі, які не купиш. Вони в середині, так як глечик: є зовнішній вигляд, а є внутрішнє наповнення.

Сьогодні лунало Євангеліє про знайдення Ісуса Христа у храмі. Св. Антонію, допоможи нам знайти дорогу до Бога, не загубити її, провадь нас та підтримай своєю молитвою.

Настоятель храму пригостив нас чаєм та тістечками, поївши канапки, ми вирушили назад додому.

По дорозі назад, трішки захмарилось, а як виявилось малого дощу ми не боїмося взагалі, все далі, і далі ми крутили педалі. Спочатку планували їхати назад тією дорогою що приїхали, але ми ж натхненні та заряджені духовною підтримкою, вирішили їхати в незвідані шляхи (як люблять говорити мандрівники: «я знаю коротшу дорогу»).

Настанови отця Миколи, підтримка сестри Оксани, весела та дружня компанія – все це допомогло нам подолати 35 км шляху додому, по дорозі ще відкрили для себе цікавинки історії: три довоєнні мости через р. Солокія.

Тріумфально в’їхавши у рідне місто Червоноград, нас не злякала чорна хмара та звуки грому, і навіть те, що ми кілька метрів не встигли доїхати додому, як нас застала страшенна злива, ми з піднесенням та без жодних нарікань зустріли перешкоду.

Постояли під дахом гаражів у районі ВГСЧ, помили свої велосипеди (на яких налипло болото), поїли канапки, печтво, поспівали пісень, почекали коли зменшиться дощ, і вирушили по морю (без перебільшень) додому.

Не було легко. Особливо тій дітворі, яка їхала у вело мандрівку перший раз, і яка показала свій героїзм і силу.

Приємна втома, гарні спогади, духовне піднесення, Боже благословіння, все це допомагає крокувати по житті, розуміти свої можливості, допомагає долати труднощі і найголовніше ти знаєш, що ти не один і тобі допоможуть, тільки попрохай.

Св. Антонію – молись за нас.

Наталія Гігош