Папа Франциск: Авраам сперечався з Богом, але був завжди вірний Йому

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

В житті Авраама несподівано лунає певний голос. Він чує невідомий голос, який закликає його перейти на шлях, що видається божевільним. Цей голос підштовхує його до розриву з корінням своєї батьківщини, своєю родиною, піти у нове майбутнє. І все ґрунтується на обітниці, якій потрібно лише довіряти. Не легко довіряти обітниці. Потрібна мужність. Авраам повірив.

Біблія не розповідає про минуле першого патріарха. Логіка речей дозволяє припустити, що він поклонявся іншим божествам; можливо, він був мудрою людиною, звик дивитись на небо та зірки, адже Господь обіцяв йому, що його потомство буде таким же численним, як зірки, розкидані на небі.

Авраам слухає Божий голос і довіряє Його слову, виходить у дорогу. Це важливо: довіряє слову Бога. На цьому шляху народжується новий спосіб розуміння відносин із Богом. Через це патріарх Авраам присутній у єврейській, християнській та ісламській великих духовних традиціях як досконала Божа людина, здатна підкоритися Богові, навіть якщо Його воля видається незрозумілою.

Авраам є людиною Слова. Коли Бог говорить, людина стає адресатом цього Слова, а її життя – місцем, де воно хоче здійснитися. Це велика новина на релігійному шляху людини: життя віруючого розуміється як заклик, тобто покликання, як місце, де виконується обітниця. А людина рухається у світі не стільки під вагою загадки, скільки силою тієї обітниці, яка одного дня здійсниться. Авраам повірив обітниці Бога і пішов, "не знаючи, куди йде", як говорить Послання до євреїв (11,8). Але повірив.

Читаючи Книгу Буття, ми відкриваємо, як Авраам жив молитвою у постійній вірності цьому Слову, яке регулярно з’являлося на його шляху. Можна сказати, що в житті Авраама віра стає історією, більше того, Авраам своїм життям і прикладом вчить нас цього шляху, цього паломництва, де віра стає історією. Бог уже розглядається не лише в космічних явищах як віддалений Бог, який може викликати жах. Бог Авраама стає «моїм Богом», Богом моєї особистої історії, який веде мої кроки і не залишає мене; Бог моїх днів, супутник моїх подій; Бог Провидіння. Ставлю питання собі і вам: чи маємо такий досвід Бога? Мого Бога, Бога, Який мене супроводжує, Бога моєї особистої історії, Бога, Який скеровує мої кроки, не залишає мене: Бога моїх днів. Чи маємо такий досвід? Поміркуймо про це.

Один із найоригінальніших текстів в історії духовності також свідчить про цей досвід Авраама. «Меморіал» Блеза Паскаля починається так: «Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, а не філософів та вчених. Певність. Почуття. Радість. Мир. Бог Ісуса Христа». Цей текст, написаний на невеликому шматочку пергаменту і знайдений після його смерті, зашитий у плащі філософа, не є роздумом про те, що мудрий чоловік може уявити про Бога, а яскравим досвідом відчуття Його присутності. Паскаль навіть зазначає точний момент, коли він відчув цю реальність, нарешті зустрічаючи її ввечері 23 листопада 1654 р. Це не "абстрактний" чи "космічний" Бог, а Бог даної особи, Бог покликання, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, Бог - певність, почуття, радість.

«Молитва Авраама спочатку виражається у вчинках: як людина мовчання, в тих місцях, де він зупиняється, він будує жертовник для Господа» (Катехизм Католицької Церкви, 2570). Авраам не будував храму, а розкидав каміння на шляху, нагадуючи про перехід Божий. Дивовижного Бога, у момент коли його відвідує у постаті трьох гостей, яких вони з Сарою люб’язно приймають і які сповіщають про народження сина Ісаака (пор. Бут 18,1-15). Авраам мав сто років, а його дружина - близько дев'яноста і повірили Богу, бо ж Сара, його дружина зачала у цьому віці! Ось Бог Авраама, наш Бог, Який нам товаришує.

Таким чином, Авраам стає "мешканцем" Бога, він може сперечатися з Ним, але завжди вірний, аж до найвищого випробування, коли Бог просить його принести в жертву свого сина Ісаака, сина зачатого в старості, єдиного, спадкоємця. Тут Авраам переживає свою віру як драму, як мандрівку навпомацки вночі, під небом, цього разу без зірок. Часто нам також доводиться ходити в мороці, але з вірою. Сам Бог зупинить руку Авраама, готову завдати удар, бо побачив його справді повну готовність (пор. Бут 22,1-19).

Брати і сестри, вчімось в Авраама молитися з вірою: слухати Господа, слідувати за Ним, вести діалог дискутуючи, навіть говорячи щось, що могло би здаватися єрессю. Багато разів чув від людей: "Знаєш, отче, сталося щось у мене і я розгнівався на Бога. - Ти мав мужність гніватись на Бога? - Так, гнівався. - Це певна форма молитви. Бо лише син може гніватись на отця, а потім зустріти його знову.

Вчімося в Авраама молитися з вірою: слухати Господа, слідувати, вести діалог дискутуючи, але завжди готові прийняти Слово Боже і втілити його в життя. Вчімося розмовляти з Богом як син зі своїм батьком. Слухати Його, відповідати, дискутувати, але прозоро, як син із батьком. Такої молитви нас вчить Авраам. Дякую.

Зображення: CNS