Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Папа Франциск про задум любові, що стоїть за сотвореним світом
12:11 П'ятниця 0 107
22-05-2020, 12:11

Папа Франциск про задум любові, що стоїть за сотвореним світом

Повний текст папської катехези під час Загальної аудієнції у середу, 20 травня 2020 року. 
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Продовжуємо катехезу про молитву, розмірковуючи над таємницею Створення. Життя підтверджує простий факт, що ми існуємо, і відкриває людське серце до молитви.

Перша сторінка Біблії нагадує великий гімн подяки. Історія Створення пронизана рефренами, де добро і краса всього, що існує, постійно підкреслюються. Бог своїм словом кличе до життя, і кожна річ оживає. Відокремлює світло від темряви, робить так, що день змінює ніч, одна пора року іншу, відкриває палітру кольорів природи. У цьому переліку людина виявляється останньою. І її поява викликає величезну піднесеність, що підсилює задоволення і радість: «Бог побачив, що все, що він зробив, було дуже добре» (Бут. 1, 31).

Краса та таїнство Створення породжують у серці людини перший імпульс, який збуджує молитву (пор. Катехизм Католицької Церкви, 2566). Ось що говорить псалом: «Коли на небеса спогляну, на творіння твоїх рук, на місяць та на зорі, що створив єси,то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш» (пор. Пс 8,4-5). Людина, що молиться, споглядає таємницю існування навколо себе, бачить зоряне небо над собою – і що астрофізика показує нам сьогодні у всій її величі – і дивується, який задум любові повинен стояти за твором таким потужним! ... І на цьому безмежному просторі ким є людина? «Майже ніким», – говорить інший псалом (пор. Пс 89,48): істота, яка народжується, істота, яка помирає, – дуже крихке створіння. І все-таки у всьому Всесвіті людина є єдиною істотою, яка усвідомлює таку велич краси.

Молитва людини тісно пов’язана зі здивуванням. Велич людини нескінченно мала у порівнянні з розмірами Всесвіту. Її найбільші досягнення здаються дуже незначними... Але людина – не є ніким. У молитві підкреслюється потужне почуття милосердя. Нічого не існує випадково: таємниця Всесвіту полягає у доброзичливому погляді, з яким ми зустрічаємось. Псалом говорить, що ми створені меншими за Бога, ми увінчані славою та честю (пор. Пс 8,6). Взаємини з Богом – це велич людини, його інтронізація. За своєю природою ми майже ніхто, але за покликанням ми – діти великого Царя!

Це досвід, який мав багато хто з нас. Якщо історія життя з усією своєю гіркотою іноді ризикує загасити в нас дар молитви, то споглядання зоряного неба, заходу сонця, квітки достатньо, щоб запалити іскру вдячності. Цей досвід, мабуть, є основою першої сторінки Біблії. Коли редагувалась велика біблійна розповідь про Сотворення, народ Ізраїлю не переживав щасливих днів. Ворожа сила зайняла землю; багатьох було депортовано, вони були рабами в Месопотамії. Не було більше нічого: ні батьківщини, ні соціального та релігійного життя.

І все ж, тільки починаючи з великої історії Створення, хтось починає знаходити причини для вдячності, хвалити Бога за існування. Молитва – перша сила надії. Саме так: ти молишся, і надія зростає, чинить поступ. Можна сказати, що молитва відчиняє двері для надії.

Люди в молитві оберігають основні істини; саме вони повторюють, перш за все собі, а потім усім іншим, що це життя, незважаючи на всі його труднощі та випробування, незважаючи на важкі дні, сповнені благодаттю. І його завжди слід обороняти і захищати.

Чоловіки і жінки, які моляться, знають, що надія сильніша за зневіру. Вони вірять, що любов сильніша за смерть, і що одного дня вона, безумовно, переможе. Чоловіки та жінки, що моляться, мають на обличчі відблиски світла: адже навіть у найтемніші дні сонце не перестає їх освітлювати.

Всі ми є носіями радості. Чи замислювалися ви над тим, що це? А чи віддаєте перевагу тому, щоб приносити лихі новини, що засмучують? Усі ми спроможні приносити радість. Це життя є даром, який нам дав Бог: і занадто коротке, щоб провести його в смутку. Прославляймо Бога, просто радіючи факту його існування. Погляньмо на Всесвіт, на всю красу, погляньмо й на наші хрести, кажучи: «Однак Ти існуєш, Ти створив нас такими для Себе». Відчуймо цей неспокій серця, що спонукає дякувати Богові та прославляти Бога. Ми – сини великого Царя, здатні читати його підпис у всьому Створенні, тому створенні, яке ми сьогодні не оберігаємо, але Бог створив його з любові, воно носить у собі Його підпис. Нехай же Господь допомагає нам дедалі глибше це розуміти, викликаючи бажання сказати: «Дякую». І це «дякую» – це прекрасна молитва.

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий