Серце Ісуса, святине Божа, храме Всевишнього

Як це розуміти?

Знаємо, що старозавітний Ісаак, піднявшись на гору Моріа і несучи дрова, на яких мав бути складений у всепальній жертві, є (символом) прообразом Христа, що несе хрест на Голгофу. Ковчег же Ноя є символом церкви, що дає людям захист, тобто спасіння. Таких символів у Старому Завіті багато. Тому символ або провіщення - це пророцтво, виражене не словами, а якоюсь дією чи особою. Це образ або подія, що мала місце у Старому Завіті, та провіщає щось, що відбудеться у Новому Завіті.

Євреї мали одну- єдину святиню, у якій мешкав Бог. Варто пояснити, що синагога - це не святиня, а місце молитви. Першу святиню збудував Соломон тисячу років перед народженням Христа. Будували її у зосередженні і тиші протягом семи років тисяча працівників. Цю святиню вважали одним із семи чудес тогочасного світу. Її посвячення тривало сім днів. Після урочистої молитви царя з неба зійшов таємничий вогонь, який спалив жертви, приготовані на кам’яному вівтарі. Таємнича хмара Божої присутності наповнила Храм, і Бог сказав до Соломона: "Я посвятив цей дім, щоб у ньому завжди було шановане Моє ім'я" (пор. 1 Цар 9,3). Відтоді щоранку і щовечора тут безперервно складали Богу жертви з тварин, хлібів та кадила.

У найсвятішому місці - Святому Святих - все було із золота. Золотою бляхою був оббитий Ковчег Завіту, а також дві фігури херувимів, що оздоблювали Ковчег. Золотим був семистовбурний свічник (Менора), вівтар окадження, і навіть підлога. Там було також чимало коштовного каміння. Все багатство і розкіш є символом, образом досконалості Божого Серця. Та чим же є золото, срібло і коштовне каміння у порівнянні з дарами, якими Божі Особи наповнили Пресвяте Серце Ісуса? Воно є храмом, оздобленим всілякими природними і надприродними досконалостями. У цій святині Бог отримує пошану, гідну Його божественної величі.

Пресвяте Серце Ісуса було посвячене у досконаліший спосіб, ніж святиня Соломона. Не вогнем, що зійшов із неба, не таємничою хмарою (пор 2Цар 7,1-3), а самою Божественністю, яка її наповнює. Серце Господа посвячене не обрядом, а голосом Бога Отця: "Це є Мій Син Улюблений, у якому маю вподобання" (Мт 3,17).

Всі жертви, складені у святині Соломона, були лише символом, недосконалим провіщенням нескінченної жертви, яка звершилась у Серці Ісуса - жертви, яку Втілений Бог склав за нас Небесному Отцю на хресті.

Своєю смертю Ісус сам вчинив Своє Серце Святинею - Санктуарієм, не закритим від людей заслоною, що відділяє святиню від вірян, а відкритим для кожного, щоб усі могли зустріти Найвищого. Про це говорив Ісус: " Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю. (Йо 2,19). У цьому контексті також розуміємо слова з Одкровення св. Йоана: «От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними" (Одкр 21,3). В Ісусі ми віднайшли близькість Отця. Це Емануїл, Бог з нами, Спаситель.

Серце Ісуса складає Богу Отцю безперервні досконалі жертви. У Ньому палає вогонь любові, як на вівтарі у єрусалимській святині. Саме тому на іконах Серце Ісуса зображують з вогнем, що виходить з Нього.

Ісус прагне, щоб до Його жертв ми приєднали і наші молитви, аби Він міг їх усі разом жертвувати Отцю. Чи наші молитви настільки гідні, що можуть бути Сином пожертвувані Отцю? Поміркуймо над цим, промовляючи наші щоденні молитви.

Опрацював дк. Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ 

Зображення: unavoce.co.za