Папа: Вершиною дороги віри є життя у вдячності

Про це повідомляє Vatican News.

«Призивати», «прямувати вперед», «дякувати»: ці три слова, які описують шлях віри, Папа Франциск запропонував для роздумів, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив на площі Святого Петра у Ватикані в неділю, 13 жовтня 2019 року, з нагоди канонізації. У центрі цих роздумів було євангельське читання, в якому розповідалося про те, як Ісус оздоровив десять прокажених.

На початку Євхаристійної молитви Глава Католицької Церкви зарахував до лику святих Католицької Церкви англійського кардинала Джона Генрі Ньюмена (1801-1890), італійську черницю Джузеппіню Ванніні (1859-1911), засновницю Згромадження Доньок Святого Камілло, індійську черницю сиро-малабарського обряду Маріам Трезію Шірамель Манкідіян (1876–1926), засновницю Згромадження Сестер Святої Родини; бразилійську черницю Дулсе Лопес Понтес (1914-1992) із Згромадження Сестер Місіонерок Непорочного Зачаття Матері Божої, та швейцарську мирянку Марґаріт Бейз (1815-1879). В урочистості взяли участь офіційні делегації з країн походження новопроголошених святих та інших країн.

Призивати: всі ми потребуємо оздоровлення

Проповідуючи після читання з Євангелії, що прозвучало латинською та грецькою мовами, Папа зауважив, що прокажені перебували у жахливому становищі не лише з огляду на хворобу, але й задля суспільного виключення. Вони вважалися нечистими й підлягали ізоляції. Тому, прийшовши до Ісуса, «зупинилися здалеку», але хоч їхній стан відсуває їх набік, призивали Ісуса «сильним голосом». Вони не дозволили, аби людське виключення «паралізувало їх», а тому «волають до Бога, Який нікого не виключає».


«Ось як слід скорочувати відстані, ось як підводимося із самотності: не замикаючись у собі самих і у своїх жалях, не думаючи про осуд з боку інших, але призиваючи Господа, бо Господь вислуховує волання самотнього», – сказав проповідник, додаючи:

«Як ці прокажені, також і ми потребуємо зцілення, всі. Потребуємо вилікуватись від зневіри в собі самих, в житті, в майбутньому, від численних страхів, від вад, невільниками яких стали, від багатьох форм замкнутості, залежності та прив’язаності до азартних ігор, грошей, телебачення, мобільного телефону, осуджування інших. Господь визволяє та оздоровляє серце, якщо призиваємо Його, якщо кажемо Йому: “Господи, вірую, що Ти можеш оздоровити мене”».

Бог спасає

Святіший Отець звернув увагу на те, що прокажені є першими в Євангелії від Луки, які звертаються до Ісуса на ім’я, яке означає «Бог спасає». Таке звертання є ознакою довіри, а тому «подобається Богові». Саме так зростає віра, завдяки «довірливому призиванню», приносячи себе Ісусові такими, якими ми є.

«Призиваймо кожного дня з довір’ям ім’я Ісуса: Бог спасає. Повторюймо його: це молитва. Призивати ім’я Ісуса означає молитися. Молитва – це двері віри, молитва – ліки серця», – сказав Глава Католицької Церкви.

Прямувати вперед: віра зростає в дорозі

Далі проповідник зауважив, що в цьому короткому євангельському уривкові кільканадцять разів з’являються слова, що означають рух. І вражає, насамперед, те, що прокажені оздоровляються не тоді, коли стоять перед Ісусом, але в дорозі, прямуючи до Єрусалиму, тобто, вгору.

«Очищення відбувається на життєвій дорозі, дорозі, яка часто здіймається вгору, бо веде до висот. Віра вимагає шляху, вимагає виходити, творить чуда, якщо виходимо з власних зручних гарантій, якщо залишаємо свої безпечні порти, наші комфортні гнізда. Віра збільшується з даруванням та зростає завдяки ризикові. Так, зростає завдяки ризикові. Віра чинить поступ, коли ми прямуємо вперед, оснащені упованням на Бога. Віра стає дорогою через смиренні й конкретні кроки», – сказав Папа, й на основі євангельської розповіді звернув увагу на те, що віра означає «прямувати вперед разом», адже прокажені разом вирушили до Єрусалиму та «були очищені», тобто, в множині.

Вдячність: спасіння – Господній дар

Після оздоровлення, дев’ятеро пішли своїм шляхом, і лише один, що був самарянином, повернувся до Ісуса, щоб подякувати. «А де ж дев’ять?» – запитав його Ісус, немовби вимагаючи звіту за товаришів. «Це правда, – мовив Святіший Отець, – завданням нас, що зібралися тут “звершувати Євхаристію”, тобто, “дякувати”, є заопікуватися тим, які перестали прямувати вперед, тими, які загубили дорогу: ми є сторожами далеких братів. Всі ми є їхніми заступниками, відповідальними за них, тобто, покликаними відповісти за них, взяти їх до свого серця. Якщо хочеш зростати у вірі, заопікуйся віддаленим братом чи сестрою».

Папа підкреслив, що лише тому, який повернувся, Ісус каже: «Віра твоя спасла тебе». Він не лише оздоровлений, але й спасений, що вказує нам на те, що метою є «не здоров’я, не добре самопочуття, але зустріч з Ісусом». Спасіння не означає «випити склянку води для доброго самопочуття», але приступати до джерела – Ісуса. І коли зустрічаємо Його, спонтанно народжується «дякую».

Вдячність – це не просто ввічливість

Самарянин дякує Богові, виражаючи вдячність усім своїм єством: вголос віддає хвалу, падає ниць. «Вершиною дороги віри є життя у вдячності», – підсумував проповідник, запрошуючи вірних запитувати себе: «Чи ми, що маємо віру, переживаємо свої дні як тягар, який потрібно знести, чи як прославу, яку слід підносити? Зосереджуємося на собі, очікуючи просьби про наступну благодать, чи знаходимо радість у тому, щоб дякувати?».

За словами Папи, коли дякуємо, наш Небесний Отець зворушується та виливає на нас дар Святого Духа. Це не питання ввічливості, бонтону, але – питання віри. Бо серце, яке дякує, «залишається молодим», вдячність є «ліками від старіння серця».

Вдячність за нових святих

«Сьогодні, – сказав на завершення Святіший Отець, – дякуємо Богові за нових святих, які ходили у вірі, а сьогодні призиваємо їх як заступників. Троє між ними – черниці, які показують нам, що чернече життя – це дорога любові на екзистенційних околицях світу. Свята Марґаріт Бейс, натомість, була кравчинею і показує нам, наскільки могутньою є проста молитва, терпеливість, мовчазна жертовність: через ці речі, через її покору, Господь оживив у ній сяйво Пасхи. Це святість щоденного життя, про яку навчав святий кардинал Ньюмен».