Дати пріорітет Господу. Коментар до Євангелія

Читання святого Євангелія від Марка (12, 28б-34)

Того часу підійшов до Ісуса один із книжників і запитав Його: «Яка заповідь є першою з усіх?» Ісус відповів: «Перша є: “Слухай, Ізраїлю: Господь, наш Бог – єдиний Господь, і любитимеш Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою”. І друга оця: “Любитимеш свого ближнього, як самого себе!” Іншої, більшої заповіді від цих немає». І сказав Йому книжник: «Добре, Учителю, по правді сказав Ти, що Бог є один і немає іншого, крім Нього, і що любити Його всім серцем, усім розумом, усією силою, і що любити ближнього, як себе самого, – це більше за всі всепалення та жертви». А Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: «Ти недалеко від Божого Царства!» І ніхто не наважувався Його більше запитувати. 

Читаємо сьогодні фрагмент з Євангелія від Марка, що передає розмову між Ісусом та книжником, котрий наближається до Господа з питанням щодо ієрархії в заповідях: "Яка заповідь є першою з усіх?" Він не намагається побудувати інтелектуальну пастку, натомість щиро прагне почути відповідь Христа, про якого так багато чув. Питання про заповіді дійсно не було другорядним, адже в ті часи равини нараховували 248 заповідей та 365 заборон, і всі вони слугували, аби регулювати різні аспекти життя. Запитуючи про "першу" заповідь, книжник насправді хоче знати, як найкраще переживати власний зв’язок з Богом: що є стрижнем людського життя? на чому воно базується? що є найголовнішим в житті людини?
Ісус відповідає словами з відомого тексту Втор 6,4: "Слухай, Ізраїлю!". Не цитує одразу саму заповідь, натомість наголошує саме на слуханні, на дати-себе-провадити-Богові, на тому, що саме Він має бути в центрі життя кожного.

Щоб перемінити власне життя, щоб вийти зі складної ситуації, щоб віднайти сенс власного існування треба зупинитися і почати слухати, треба визнати, що потребуємо Божого втручання в наше життя, треба відкритися на можливість перемін, які Він пропонує. "Бог – єдиний Господь", – стверджує заповідь, – а це означає не лише, що інших не існує, а й те, що Він – єдиний, хто має абсолютну цінність в житті людини. Життя віднаходить сенс тоді, коли замість того, що губитися в безлічі речей, ми ставимо Господа у центр власного життя і надаємо Йому пріоритет. Ставлячи Його понад усе ми не позбавляємо себе свободи, а навпаки, Його любов нас визволяє, тому що ми відкриваємо для себе наскільки ми є важливими для Нього.

"Любитимеш Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою", – сказано у заповіді. Кожен стосунок любові вимагає віддання самих себе, повністю, тому що не можна насправді любити Бога і скеровувати власні емоції, прагнення, думки, сили до іншого. І не вистачить це тільки знати – любов вимагає конкретної дії: тому чуємо від Ісуса "любитимеш Господа" і "любитимеш свого ближнього". Бо лише сама любов, а не її усвідомлення, провадить до Царства.

Питання

"Слухай, Ізраїлю!" – ось стрижень аутентичного стосунку з Богом. А до кого/чого прислухаюся я? Навколо чого обертається моє життя? Що є найважливішим для мене у житті?

Які почуття викликає в мені усвідомлення того, що Бог мене любить? Як я відповідаю на Його любов?

Ірина Кладій для КМЦ