Молитва за померлих у Святому Письмі

Якщо йдеться про біблійний контекст, бо саме на нього покликаються, наприклад, брати-протестанти, говорячи про брак у Святому Писанні згадок про молитву за померлих, то спочатку належить подивитися на Старий Завіт.

У 12-му розділі Другої книги Макавеїв (щоправда, протестанти не мають її в каноні Святого Письма), є історія про те, як дехто з воїнів Юди Макавея поліг у бою з ворогом – і виявилося, що це через їхнє ідолопоклонство. Тоді «всі почали молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм [полеглим – прим. П. Б.] цілковито» (2 Мак 12, 42). Юда Макавей також зібрав з усіх кошти, щоб відіслати в Єрусалим на пожертву за гріх цих убитих. Автор книги далі коментує: «Тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, – бо якби він не надіявся, що полеглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих» (2 Мак 12, 43-44). Нарешті, вчинок Юди Макавея ніби підсумовано: «Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак 12, 46). У цьому фрагменті видно й молитву за померлих, і пожертву за них, і переконання, що гріхи можуть бути пробачені після смерті, й віру у воскресіння.

У Новому Завіті маємо кілька разів натяк на доцільність молитви за померлих. Натяк, бо Христос найчастіше говорив притчами про те, що стосувалося Царства Божого, потойбіччя або вічності.

У Нагірній проповіді Він навчав про примирення з ближніми й ворогами, вказуючи: «Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага» (Мт 5, 25-26). Дорога – це земне життя: це тут потрібно примиритися, тут належить усе компенсувати. Інакше після цього шляху чекає «темниця», звідки можна вийти, лише віддавши борг (за кривду, образу, крадіжку, обман, обмову, наклеп тощо). А що після смерті віддати його особисто ніхто вже не має можливості, це може зробити хтось, хто тут, на землі, ще живе. Після «врегулювання боргу» боржник зможе вийти з темниці. Це перший натяк на молитву за померлих.

У Євангелії від Матея знаходимо ще й інший фрагмент, який підказує про можливість змінити долю померлого: коли Христос говорить про гріх проти Святого Духа. «І коли хтось каже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому» (Мт 12, 32). У часи Ісуса молитва за померлих уже була поширена серед юдеїв, і Він наводить конструкцію, яка слухачам добре знайома і яка в рабинів була підставою саме для молитви за померлих. Говорячи, що гріх проти Святого Духа не відпуститься «ні тут, ні там», Христос ніби натякає, що є гріхи, які «там» можуть бути відпущені.

Третя вказівка, яку можемо знайти в Новому Завіті, – це приклад апостола Павла, який молився після смерті Онисифора, свого приятеля: «Хай Господь дасть йому знайти милосердя в той день» (2 Тим 1, 18).

Дехто подає як контраргумент притчу про багатого і Лазаря (див. Лк 16, 19-31), де Ісус Христос каже про велику прірву, тобто про неможливість перейти від стану вогню вічного до лона Авраамового. Проте Католицька Церква не вчить, що молитва за померлих здатна допомогти всім без винятку. На жаль, деякі особисті справді створюють велику прірву між людиною й Богом, яку можна подолати лише доти, «доки ми в дорозі». Господь прагне спасіння кожного, проте не кожен вибирає це спасіння. Віддалення від Бога на тому світі (що традиційно називається пеклом) – це наслідок життя, абсолютно відмежованого від Бога і Його благодаті тут, на землі.

Як бачимо, у Старому Завіті є один фрагмент про молитву за померлих, проте в тій книзі, якої протестанти не визнають. У Новому Завіті є кілька натяків, і вони істотні. Можна ще додати деякі вказівки з Писання, особливо в контексті думки, наче після смерті людини її доля вже вирішена. Христос воскрешав мертвих, і це не було загальне воскресіння, якого ми всі очікуємо, а повернення до звичайного життя. Якби доля Лазаря чи сина вдови була остаточно вирішена в мить їхньої смерті, як можна було б її змінити після смерті? Якби вони вже були або в раю, або в пеклі, то навіщо їх повертати знову до життя на землі – і як можна це зробити?

Ще можна згадати настанову Христа учням: «Істинно кажу вам: Усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі. Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним» (Мт 18, 18-19). Її контекст – попередні слова Ісуса: «Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих» (Мт 18, 14). Зв’язане чи розв’язане на небі, тобто поза земним буттям – це і є натяк, щоб невпинно прохати на землі про долю тих, що вже відійшли з цього світу.

Не наводимо тут численних свідчень Традиції про практику молитви за померлих. Археологи знаходять її докази постійно й датують їх, починаючи з кінця І ст. (написи в катакомбах, літургійні тексти, послання перших апологетів і т. д.).

Наприкінці варто підкреслити одну річ, якщо в когось виникнуть сумніви щодо переконливості новозавітних «лише натяків» на молитву за померлих. Мовляв, сам Христос ніколи за них не молився. Звісно, бо всіх без винятку померлих, яких зустрів у земному житті (принаймні тих, про кого знаємо з Євангелій), Він воскресив: і Лазаря, і дочку Яіра, і сина бідної вдови. А перед тим молився все-таки до Отця.

Крім того, Христос сам не раз аргументував Своє вчення, базуючись на натяках, наприклад, коли дискутував із садукеями. Вони не вірили у воскресіння померлих, бо про це нічого не сказано у П’ятикнижжі Мойсея (для садукеїв Святе Письмо складалося лише з Тори). І дослівно це правда – ніде там не йдеться прямо про те, що мертві воскреснуть. Про це почнуть лише згодом говорити пророки. Одначе Христос не покликався на пророків, а залишився при П’ятикнижжі та сказав садукеям: «Не знаєте ані Писання, ані Божої сили» (Мт 22, 29), ніби дорікнувши, що вони не вміють із натяків, які дає Слово Боже, зробити відповідні висновки. І додав: «А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже: Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог – не мертвих, але живих!» (Мт 22, 31-32). Як видно, ні слова про воскресіння, проте натяк до цього веде.

Подібно з молитвою за померлих: про неї нема прямої мови в Євангеліях, та натяки логічно провадять до такого висновку. Ці підказки відразу зрозуміла Церква Христова та ввела у свою літургійну практику молитву за померлих, про Боже милосердя для них, про відпущення їхніх гріхів і про життя вічне.

о. Петро Балог ОР

Фрагмент із книжки «Віра шукає розуміння. Подорож стежками пізнання» («Кайрос», 2018).

Джерело: Домініканці в Україні

Зображення: S. Hermann & F. Richter/Pixabay