Сенси Адвенту: Надія

Вже зовсім скоро будемо передавати одне одному вітання й побажання, спершу різдвяні, а згодом і новорічні. Побажання ці бувають різні – поетичні або ж дуже прості, які навіть можуть здаватись банальними. От, наприклад, здоров’я. У час, в якому живемо, це побажання аж ніяк не є банальним, бо тепер цього дуже прагне кожна людина. Поряд із цим часто крокує побажання щастя, яке також може звучати банально. Хоча кожен із нас справді бажає щастя. Мій колега, молодий письменник, колись давно сказав мені: «Ми не живемо щоб бути щасливими». На його думку, а в той час і на мою також, це була правда. Бо я бачив, як і він, що насправді щасливих людей мало. Принаймні я тоді таким не був. А якщо щастя не існує, то й не варто його комусь бажати. Минуло багато років, і тепер я знаю: кожен із нас прагне щастя! Це природне бажання людини.

Ми народжуємося, щоби бути щасливими, бо такими сотворив нас Бог.

Якби цього в нас не було, наше життя тривало би в розпачі. Бажання щастя належить до світу наших емоцій. Однак у духовному житті маємо те, що дозволяє не зводити наше бажання щастя лише до однієї з емоцій. Це НАДІЯ. Надія відповідає глибинному прагненню щастя, вкладеному Богом у моє серце. Хоча про неї також існують різні висловлювання на кшталт «Надія – мати дурних» або ж «Надія вмирає останньою». Але для нас правда полягає в тому, що надія не вмирає ніколи! Вона дається нам у Таїнстві Хрещення як одна з богословських чеснот. Тобто вона у нас є, незалежно від того, відчуваємо її чи ні. Так само, як Віра і Любов.

Під час Адвенту надія є тим світильником, який допомагає нам повернутися на добру дорогу життя. Ця дорога – Ісус Христос.

У цей час в Євангелії слухаємо про Йоана Хрестителя, який готував людей до приходу Месії. Саме надія приводила натовпи людей на берег Йордану. Надія, що їхнє життя може змінитися на краще. Саме ця надія привела мене колись до Таїнства Хрещення, а тепер щоразу веде мене до Таїнства Покаяння. Приходжу до сповіді з надією, що Ісус очистить мене від гріхів. І Він дійсно це робить. А також дає мені дар нового життя, тобто силу і міць змінити моє життя теперішнє. Тільки через Ісуса це стає можливим.

Ця ж надія веде мене далі – до воскресіння та вічного життя, адже саме моє покликання до життя вічного є її джерелом. І коли кажемо до когось «Не втрачай надії», знаємо, що ця людина справді не втратить її. Про це нам нагадує святий Павло: «Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим 5,5).

о. Томаш Словінські ОР

Домініканці в Україні 

Зобржаення: Storyiq