Папа Франциск: «Джерело християнської лагідності - здатність благословляти»

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні, продовжуючи роздуми про молитву, розглядаємо її важливий вимір: благословення. В описах створення (пор. Бут 1-2) Бог завжди невпинно благословляє життя, тварин (1,22), чоловіка і жінку (1,28) і, нарешті, суботу, день відпочинку і радості для всього творіння (2, 3). Це Бог, Який благословляє. На перших сторінках Біблії це благословення постійно повторюється. Бог благословляє, але і люди також благословляють, і ми швидко відкриваємо, що це благословення має особливу силу, яка супроводжує тих, хто отримує його протягом усього життя і робить здатною людину дозволити Богу перемінити її серце (II Ватиканський Собор II, Конституція Sacrosanctum Concilium, 61).

Отже, на початку світу є Бог, який «добре говорить» [benedice]. Він бачить, що кожна справа його рук добра та прекрасна, коли вона досягає людини, і творіння сповнюється, визнає, що це «дуже добре» (Бут 1,31). Незабаром після цього краса, відбиток якої Бог залишив на своєму творінні, зміниться, і людина стане деморалізованою істотою, здатною сіяти зло і смерть у світі; але ніщо ніколи не може скасувати перший відбиток добра, який Бог залишив у світі, у людській природі, у кожному з нас, здатності до благословення та факту, що нас поблагословили. Бог не помилився у сотворінні, також не помилився у сотворінні людини. Надія світу полягає в благословенні Бога: Він любить нас постійно, Він перший, як каже поет Пегі, постійно вірить у наше добро.

Ісус Христос – це велике Боже благословення, великий дар, Його Син. Це благословення для всього людського роду, благословення, що спасло всіх нас. Він є одвічним Словом, яким Отець поблагословив нас, «коли ми ще були грішниками» (Рим 5, 8): Слово, Яке стало тілом і було видане за нас на хресті.

Святий Павло зі зворушенням проголошує Божий план любові: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, який поблагословив нас усяким духовним благословенням на небесах у Христі. Оскільки Він вибрав нас у Ньому раніше від створення світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові, наперед призначивши нас для того, щоб усиновити собі через Ісуса Христа, згідно з уподобанням своєї волі, для прославлення величі своєї благодаті, якою Він обдарував нас в улюбленому Сині» (Еф 1,3-6). Немає гріха, який може повністю стерти образ Христа у кожному з нас. Може його спотворити, але не може вирвати з Божого милосердя. Грішник може довго помилятися, але Бог терпеливий, сподіваючись, що в кінці це серце відкриється і зміниться. Бог подібний до добрих батьків: вони ніколи не перестають любити свого сина, хоч як він би не заблукав. Це нагадує мені, як багато разів я бачив людей, які стояли в черзі до в’язниці. Багато матерів чекали аби побачити свого сина за ґратами: вони не припиняли любити своїх дітей. Люди, які проїжджали повз, думали: «А, це мати в’язня». Вони не соромляться, бо син важливіший за сором. Так і ми важливіші для Бога за всі гріхи, які могли скоїти, бо Він – отець, мати, чиста любов. Він нас поблагословив назавжди. І ніколи не припинить нас благословляти.

Читання цих біблійних текстів благословення у в’язниці чи реабілітаційному центрі – великий досвід: дати цим людям відчути, що вони благословенні, незважаючи на їхні серйозні помилки, показати, що їхній Небесний Отець далі любить їх і сподівається, що вони врешті відкриються для добра. Якщо навіть їхні найближчі родичі відвернулися від них, бо вважають їх нездатними змінися, вони завжди є дітьми Бога. Іноді трапляються чудеса: чоловіки і жінки народжуються знову, знайшовши це благословення. Бо Божа благодать змінює життя: вона бере нас такими, якими ми є, але ніколи не залишає такими, якими ми є.

Поміркуймо над тим, що Ісус зробив із Закхеєм (пор. Лк 19, 1-10). Усі бачили в ньому зло. Натомість Ісус помічає у ньому проблиск добра, і, виходячи з цього, з його цікавості та готовності бачити Ісуса, він дає йому відчути милосердя, яке рятує. Таким чином, спочатку змінилося серце Закхея, а потім і його життя. Ісус побачив незгладиме благословення Отця в тих, кого відштовхнули та відкинули, і обдарував їх своїм співчуттям. В Євангелії часто повторюється вислів «змилосердився», це співчуття допомагає допомогти цій людині та перемінити її серце. Більше того, Ісус зайшов так далеко, що ототожнився з кожною людиною, яка потребує допомоги (пор. Мт 25, 31–46). В уривку «протоколу», відповідно до якого будемо засуджені, у розділі 25 Євангелія від Матея Ісус говорить: «Я був голодний, був нагий, був у в’язниці, у лікарні, був там...»

На благословення Бога ми відповідаємо благословенням: це молитва прослави, адорації та вдячності. Катехизм пише: «Молитва благословення – це відповідь людини на Божі дари. Оскільки Бог благословляє, серце людини може своєю чергою благословити того, хто є джерелом усього благословення» (п. 2626). Молитва – це радість і вдячність. Бог не чекав, поки ми навернемося, щоб почати любити нас, Він зробив це набагато раніше, коли ми ще були в гріху.

Можемо лише благословити такого Бога, який благословляє нас. У Ньому ми маємо все благословляти, всіх людей, весь світ. Це джерело християнської лагідності: здатності відчути себе благословенним і здатності благословляти. Якби ми всі так робили, точно не було б воєн. Цей світ потребує благословення. А ми можемо його давати і приймати. Отець нас любить. Єдине, що нам залишається, це радість благословення і радість вдячності Йому, а також вчитись від Нього не проклинати, а благословляти. Тут хотів би звернутись до людей, які звикли проклинати, які мають у серці та на вустах зле слово, прокльони. Кожен із нас може подумати: «Чи маю цю звичку?». І просити Господа змінити її, бо маємо благословенне серце, а з такого серця не може виходити прокляття. Нехай Бог навчить нас не проклинати, а благословляти.

Переклад КМЦ