4 хибні переконання, які нас віддаляють від молитви

Деякі з них звучать дуже навіть правдиво: «мені потрібно виспатися» або «мені стільки ще потрібно зробити». Інші ж менш обгрунтовані: «цікаво, хто виграв цього разу?» або «мені справді потрібно перевірити електронну пошту». Я вчуся готуватись до їх вторгнення, коли приходить час молитви. А також намагаюсь називати ці приводи на їх справжнє ім’я: брехнею.

Звичайно ж, ці приводи не завжди є брехнею. Наприклад, сон є невід’ємною частиною життя, і, лежачи на подушці, ми можемо шанувати Бога так, як і навколішки (Пс 126, 1-2). Але якщо вони регулярно крадуть час, який ми планували провести на молитві, то стають брехнею.

Якщо  зірвати маски з цих помилкових тверджень, то побачимо, що довіряти їм не варто. 

«У мене немає часу для молитви»

З усіх брехливих тверджень, що заважають нам врешті молитися, це хитромудре формулювання часто виглядає найбільш імовірним. «У мене немає часу» звучить як простий факт, як питання математичної необхідності. «Усі двадцять чотири години у мене вже зайняті, – думаємо ми, – нехай молитва почекає до завтра».

Але не так мислив наш Спаситель. Одного разу, коли Він зцілив прокаженого, Його обступили мешканці Галилеї. Він успішно виконував Свою місію. Натовпи стікалися, і не тільки для того, щоб отримати зцілення, але також і щоб «слухати» Його. Отож тоді, коли Його служіння надзвичайно потрібне, було би виправданим, якби Ісус пропустив молитву заради того, щоб навчати цих заблуканих овець?
Та ми читаємо: «Та він відходив у місця самітні й молився.» (Лк 5, 16). Не галас людських голосів визначав розклад Ісуса. Він не обманював сам себе, як це постійно робимо ми, коли вважаємо, що є щось важливіше за спілкування з Небесним Отцем.

Той, хто має намір присвятити себе молитві, повинен як Ісус сказати «ні» десяткам інших другосортних можливостей (хоча би в даний час). 

«Молитва не варта витрачених зусиль»

Мало хто з християн наважиться висловити вголос цю брехню. Але як багато з нас уникає молитовного усамітнення через переконання, що молитва не вартує витрачених зусиль? Можливо, ми намагалися зосереджено молитися протягом тривалого часу, але в підсумку виявили, що наш розум занадто схильний відволікатися, наша воля занадто слабка, а відповіді занадто незначні, щоб мотивувати нас на щось більше.

Але ж молитва, як і попереджав нас Ісус, передбачає наполегливу працю. Говорячи Своїм учням, що потрібно « молитись завжди й не падати духом.» (Лк 18, 1), Ісус говорив, що їм буде відома спокуса впасти у зневіру через те, що молитимуться рідко. Як у випадку вдови із притчі (Лк 18, 1-8), для справжньої молитви необхідні періоди прохання без того, щоб отримувати, пошуки без здобутку та стукіт у двері, які, здається, забиті зсередини (Мт 7,7).

Однак Ісус викриває хибність твердження, що ми даремно докладаємо таких зусиль. На кожне щире, віддане прохання надійде відповідь, хто шукає, той знайде, хто стукає – тому відчинять. 

«Сьогодні я впораюся і без молитви»

Як і в попередньому випадку, лише деякі християни (якщо взагалі знайдуться такі) погодяться заявити це привселюдно. І тим не менше, багато хто з нас все ж знаходять сотні можливостей висловити це без слів. Наприклад, якщо у мене увійшло в звичку починати день виспаним, на повний шлунок, будучи в курсі всіх новин, але при цьому без молитви, то таким чином я заявляю: «Мені не обійтися без сніданку, інформації або повноцінного восьмигодинного відпочинку, але без молитви я сьогодні обійдуся».

Сила цієї брехні частково підтверджується досвідом. Адже багато хто з нас проживали день без молитви, і нічого особливого не траплялось. Можливо, багато з нас навіть виявили, що ми можемо на диво добре справлятися з життям і без молитви: можемо отримувати зарплату, виховувати дітей і досягати успіху лише іноді згадуючи про Бога.

Під впливом цього прагматизму, ми забуваємо про важливі слова нашого Господа: «Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете.»(Йн 15, 5). Без молитовної залежності від Ісуса (Йн 15, 7) ми не можемо нічого: нічого, що прославило б Бога, нічого, що залишилося б непорушним протягом вічності. Результати наших зусиль, що не супроводжуються молитвою, насправді можуть навіть виглядати вражаюче, але в Божих очах вони рівні духовному нулеві. Бо так ми вибудовуємо хороми на кораблі, що йде під воду.

Якщо мета наша полягає в тому, щоб досягти успіху в світі, який «проминає» (1 Йн 2, 17), тоді, звичайно, ми можемо впоратися сьогодні і без молитви. Але якщо наша мета – зробити щось таке, що прославить Боже ім’я, то молитва необхідна нам, як дихання.

«Бог не чує мене, коли я молюся»

Перш, ніж викрити цю брехню, згадаймо про те, що нерозкаяний гріх дійсно не дає Богу почути наші молитви. Як говорить псалмопівець: «Якби я бачив у серці моїм беззаконня, Господь мій мене не почув би.» (Пс 65, 18). В цьому випадку слова «Бог мене не чує» не є брехнею, але суворою правдою. Однак, на щастя, це можна виправити за допомогою покаяння.

Якби ми поодинці стукали в небесні двері, просячи, щоб нас почули заради нашого ж імені, наших заслуг, то у нас були би всі підстави сумніватися в тому, що Бог почує нас і відчинить. Але ми молимося не в своє ім’я. Ми молимося в ім’я Ісуса, Того, Кого Отець ніжно любить, і Хто прийшов у світ саме для того, щоб привести нас до Отця (Йн 16, 27; 17, 3, 6). 

Щоправда, іноді нам може здаватися, що Бог неймовірно далекий від нас, що Він відгородився від наших благань. І в такому забутті ми можемо перебувати місяцями або навіть роками, а спокусник буде нашіптувати, що наш Батько назавжди закрив вуха, щоб не чути нас. Але навіть і тоді ми можемо сказати разом з пророком: «Я ж на Господа буду споглядати, надіятись на Бога мого спасіння, і мій Бог мене почує.» (Мих 7, 7).

Будь-яка брехня відступає перед цими чотирма дивовижними словами: «Бог мій почує мене». Якщо Сам Бог відкриє вуха до наших прохань, підставить плече під нашу ношу і зверне Свій променистий лик до нашої хвали, то ніяка перешкода не завадить нам наблизитися до Нього. 

Джерело: Дивенсвіт